ЗСУ йдуть у контрнаступ: 200 км² за п’ять днів і чому росіяни раптом почали «текти»
Друзі, сідайте зручніше, бо зараз буде те, що ми всі так довго чекали. Я вчора ввечері прокручував телеграм-канали, як завжди перед сном, і раптом бачу: ЗСУ за п’ять днів повернули 201 квадратний кілометр землі. Двісті один! Це найбільше просування наших за останні два з половиною роки. Не просто «відбили село», а реально відкинули орків назад, і місцями на дев’ять з половиною кілометрів. Я аж присвиснув. Скільки там було розмов про «все пропало», а тут – бах, і хлопці в Запорізькій області показали, що ще рано нас ховати.
Давайте за порядком, бо це не просто гарна новина, це ціла історія з технікою, зв’язком і тим, як один клік може перевернути ситуацію на фронті. Почалося все приблизно 8 лютого. Росіяни довго перли вперед у напрямку Олексіївки та Гуляйполя, захопили було кілька сіл, хвалилися на всіх каналах «ми йдемо до Запоріжжя». А потім – стоп. Як відрізало. Темп упав, а за тиждень наші взагалі почали їх відтискати. Звільнили Олексіївку, Орестопіль, Березове, Тернове, Данилівку, Вишневе, Єгорівку, Злагоду, Рибне, Добропілля, Прилуки, Оленокостянтинівку… Перелік довгий, і кожна назва – це не просто точка на карті, це наші хлопці, які знову ступили на свою землю.
Source (карта контрольованих територій, показує контекст фронту)
Я спеціально вставив цю карту, щоб ви побачили масштаб. Там, де наші пішли вперед – це саме той клаптик біля річок Янчур і Гайчур. Люди пишуть, що наші не просто «відбили», а зайшли так, що росіяни почали тікати, кидаючи техніку. Один наш військовий у закритому чаті написав: «Бачили б ви їхні очі, коли ми вийшли з флангу. Вони думали, що ми вже розбиті».
А тепер головне питання, яке всі ставлять: чому саме зараз? Чому після місяців, коли ми в основному оборонялися, раптом пішло? Відповідь одна – Starlink. Так-так, той самий, без якого наші дрони й зв’язок були б у кам’яному віці. Росіяни, виявляється, давно користувалися ним на чорному ринку. Купували термінали через треті країни, ставили на дрони, на командні пункти, навіть на «Ланцети» і FPV. Завдяки цьому їхні оператори могли керувати дронами на великій відстані, передавати відео в реальному часі, координувати штурми. А 1-5 лютого Україна домовляється – і все. Термінали, які не зареєстровані офіційно через наше Міноборони, просто вимкнули. Для росіян це був удар під дих.
Уявіть: сидиш ти в окопі під Гуляйполем, керуєш дроном, а він раптом втрачає сигнал. Зв’язок між підрозділами падає, команди не доходять, артилерія не знає, куди бити. А наші в цей момент – з нормальним зв’язком, з чіткою розвідкою – б’ють точно. Аналітики прямо пишуть: саме через це ми й пішли вперед. Російські мілблогери самі скаржаться – «зв’язок як у 1941-му, хаос».
Source: (український військовий розгортає Starlink на позиціях у снігу)
Я не військовий експерт, але навіть мені, звичайному хлопцю, зрозуміло: сучасна війна – це в першу чергу дрони і зв’язок. Без надійного інтернету ти сліпий. Росіяни це відчули на своїй шкурі. Їхні центри керування дронами раптом перестали публікувати точні відео ударів. Просто перестали. Бо не можуть більше точно наводити. А наші дрони в цей час працюють як годинник. Плюс погода, плюс втома російських підрозділів після двох місяців безперервних штурмів – все склалося в один момент.
Звичайно, це не той масштабний контрнаступ, як у 2022-му під Харковом. Наші офіційно кажуть – це локальні контратаки, щоб зупинити росіян і повернути втрачене. Але 201 км² за п’ять днів – це більше, ніж росіяни захопили за весь грудень. Це сигнал. Сигнал, що ми можемо. Що навіть коли всі говорять про переговори, наші герої на фронті не збираються здавати позиції. Вони воюють за кожен метр.
Я розмовляв з одним знайомим, який має друзів у 65-й мехбригаді. Каже: «Ми чекали цього вікна. Знали, що росіяни залежні від чужого зв’язку, і коли його відрубали – вдарили». Хлопці не святкують, бо війна не закінчилася, але мораль піднялася. Бо коли бачиш, що орк тікає і кидає «БМП-шку» – це дає сили.
Source: (наші бійці з прапором на звільненій території – аналогічний настрій)
Звісно, росіяни вже кричать, що «втрати ЗСУ 2000 елітних бійців» і що «це пастка». Класична пропаганда. Але незалежні аналітики показують інше – росіяни втратили темп по всьому фронту в цьому районі, а ми просуваємося. І це не тільки Запоріжжя. Є просування і під Борова, і в Харківській області. Маленькі, але є.
Що далі? Чи буде великий контрнаступ? Я не пророк, але бачу тренд. Якщо Захід не зупинить допомогу, якщо наші дрони продовжать домінувати, а росіяни так і не знайдуть нормальну заміну (вони вже пробують якісь стратосферні кулі, смішно навіть), то ми можемо ще не раз їх неприємно здивувати. Головне – не розслаблятися. Війна триває, переговори переговорами, а фронт – це фронт.
Я пишу це і думаю про тих хлопців, які зараз у холодній землі під Гуляйполем тримають позиції. Вони не просять слави, вони просто роблять свою роботу. І завдяки їм ми можемо говорити не «все погано», а «ми повертаємо своє». Двісті квадратних кілометрів – це не просто цифра. Це сотні родин, які зможуть колись повернутися додому. Це наші прапори над звільненими селами.
Тримайтеся там, хлопці. Ми тут теж не сидимо склавши руки. Підтримуємо, донатимо, віримо. І віримо, що скоро таких новин буде ще більше. Слава ЗСУ! Слава Україні!