Коли червоніє небо: ніч, яка знову нагадала справжню ціну безпеки
Знаєте, людина — істота дивна, вона звикає абсолютно до всього, навіть до війни. Живеш у цьому безумстві вже котрий рік, рахуєш дні в календарі, і в якийсь момент починає здаватися, що ти навчився прораховувати всі алгоритми. Тієї ночі проти 19 липня я сидів у телефоні, аналізував пабліки, дивився на монітори моніторингових каналів. Так, проскочило одне повідомлення, що готується обстріл, але навколо панувала така оманлива тиша. Шахеди ніби не летіли в наш бік, стратегічні літаки ворога стояли неактивними на своїх дальніх аеродромах. Ми з дружиною переоцінили цю спокійну атмосферу і прийняли рішення, яке ледь не стало фатальним — ми вирішили залишитися в ліжках і не йти до укриття. Хотілося просто поспати в комфорті, обдурити самих себе ілюзією мирного життя. Але, як з'ясувалося вже за лічені хвилини, це було колосальною, страшною помилкою.
І в один момент почалося все й одразу. Приблизно о першій годині двадцять хвилин ночі пекло розверзлося без жодної розкачки. Це була не просто атака, а справжній балістичний шквал, який тривав довгі, нескінченні дві години. Ракети летіли в нічному небі суцільним щільним потоком, і ми з вікна своєї кімнати бачили цей жах на власні очі. Деякі з них проривалися крізь темряву, падали десь на підступах до житлових кварталів і вибухали з такою силою, що стіни будинку ходили ходором. Інші — наші надлюдські сили оборони збивали прямо над головами. Було неймовірно, оглушливо громко. Небо не просто шуміло, воно буквально вило й гуділо, немов над дахом без зупину пролітали десятки пасажирських лайнерів. Мені було реально, до липкого поту страшно. Я дивився на своїх дітей і в душі карив себе останніми словами за те, що піддався ліні й не повів сім'ю в укриття. Зрозумів, що жорстоко помилився як батько й чоловік, але як тут вгадати, коли ворог застосовує таку підлість. Це неймовірно важко.
Я на секунду визирнув на вулицю через шибку — там стояли люди, звичайні міські зеваки, які чомусь вважали, що балкон чи лавочка під під'їздом є безпечним місцем для видовищ. В один момент щільність ворожих ракет у повітрі досягла такої критичної межі, що нічне небо повністю змістило свої фарби — воно світилося яскраво, наче вдень, тільки страшним, густим червоним кольором. Це було світло апокаліпсису. Слідом за спалахами на землю градом посипалися розпечені уламки, які зрізали гілки дерев і трощили метал. Через деякий час, коли ми з дружиною вже остаточно плуталися в підрахунках, скільки ж ракет пронеслося над нашим домом, на вулиці раптом сильно, несамовито закричали ті самі люди. Крізь гуркіт я почув, як вони, кинувши весь свій пафос, щодуху біжать по дорозі у бік найближчого підземного укриття.
Чергова ракета йшла за чіткою траєкторією — вона цілила прямо у велику лікарню неподалік. Серце в грудях просто зупинилося, я перестав дихати. І через мить роздався вибух, але в даний конкретний момент нам і всьому району неймовірно пощастило. Я побачив сліпучий спалах високої інтенсивності, а потім прямо зверху утворилося величезне біле облако — результат миттєвого знищення ракети в повітрі. Схоже, її в останню секунду збила наша система Патріот. Це було водночас величне і жахливе видовище. Мене пересмикнуло від однієї думки і я чітко уявив собі, що могло тоді статися з нами, з пацієнтами тієї лікарні, з усім містом, якби ця залізяка долетіла. Тим часом ракети продовжували падати з неба на місто, вибухи гриміли один за одним, змушуючи здригатися землю. Навіть через зачинені вікна відчувалося, як нічне небо пахло смертю — задушливим газом, гаром і спаленим життям.
Вранці, коли дим трохи розсіявся, офіційні звіти Повітряних Сил ЗСУ підтвердили те, що ми відчули своєю шкірою. Це була одна з найпотужніших комбінованих атак за весь час. Тільки вдумайтеся в ці цифри: ворог випустив по столиці 10 надзвукових протикорабельних ракет «Циркон», 3 ракети «Онікс», 25 балістичних монстрів «Іскандер-М» чи С-400, 3 керовані авіаційні ракети Х-59/69 та запустив неймовірну зграю з 125 ударних БпЛА різних типів. Наші сили ППО зробили неможливе, але за такої щільності ударів уникнути масштабних руйнувань у Деснянському, Дніпровському, Подільському, Святошинському, Солом’янському та Шевченківському районах було просто нереально.
Відео наслідків можна подивитися тут
Ще одне відео наслідків
Місцеві ЗМІ та очевидці з самого ранку почали публікувати кадри, від яких стискається горло: знаменита Лук'янівка після купи прильотів та падіння уламків перетворилася на суцільні руїни. Дивишся на ці фото і не впізнаєш рідні вулиці — пошкоджено історичну станцію метро «Лук’янівська», будівлю старого кінотеатру, навколо розкидані уламки торговельних центрів, офісних приміщень та вщент спалені припарковані автомобілі. В інших районах міста понівечено багатоповерхівки, приватні будинки та студентські гуртожитки. Найстрашніше, що в Шевченківському районі ракета влучила прямо в підземний перехід, хоча український прапор на одній із будівель дивом уцілів після цієї навали, як символ нашої запеклої стійкості. Станом на ранок підтверджено загибель однієї жінки, а ще щонайменше 15 людей отримали важкі поранення. У Солом’янському районі розгорнулася справжня драма, там рятувальникам довелося витягувати мешканців із заблокованих вогнем палаючих будівель.
Це відео де зафіксовані моменти ударів по Києву
Ця ніч повністю випалила щось усередині мене і назавжди протверезила від небезпечної ілюзії безпеки. Ми всі втомилися, нам набридло бігати, ми часто махаємо рукою на небезпеку, сподіваючись на авось. Але війна не прощає недбалості. Мій особистий досвід цієї ночі ледь не коштував життя моїй родині, і я безмежно дякую хлопцям біля ракетних комплексів за те, що отримав другий шанс. Міські служби зараз оперативно ліквідовують наслідки, розгрібають завали цивільних об'єктів, але шрами на тілі Києва та в наших душах залишаться надовго. Не повторюйте моїх помилок, не грайте в рулетку зі смертю — коли звучить сирена, беріть своїх близьких і йдіть в укриття. А як ви пережили цю страшну ніч проти 19 липня? Чи ховалися ви, і що відчували, коли небо над містом ставало червоним? Давайте поговоримо про це у коментарях, нам усім зараз потрібно підтримати один одного.