Операція «Вівальді». Як ми відрубали російську «клішню» на Донбасі і чи час нам усім видихати
Знаєте, як це зазвичай буває в останні кілька років? Ти прокидаєшся зранку, ще навіть до пуття не розплющив очі, а рука вже рефлекторно тягнеться до смартфона. Відкриваєш Телеграм, мружишся від яскравого екрана, гортаєш стрічку новин, а потім з якоюсь глухою тривогою відкриваєш карту бойових дій. Оці червоні плями, сірі зони невідомості, жирні ворожі стрілочки, які повільно, але невблаганно повзуть у наш бік... Будемо відверті, останні місяці ці ранкові ритуали рідко додавали оптимізму. Ми всі ніби жили в режимі постійного очікування чергової поганої новини, до болю стиснувши зуби. Але сьогодні, коли я наливав собі першу чашку кави і вчитувався у зведення, сталося дещо інше. Я прочитав новину, від якої захотілося просто з силою стукнути по столу і сказати: «Є! Зробили!».
Мова йде про військову операцію з красивою, майже поетичною назвою «Вівальді». Звучить як щось із класичної музики — витончене, продумане до нот і геніальне у своєму виконанні. І, чорт забирай, за своєю суттю на полі бою ця операція такою і є. Командир Третього армійського корпусу, бригадний генерал Андрій Білецький, вийшов у публічну площину з інформацією, яку просто неможливо переоцінити: так звана північна «клішня» російського наступу на Донеччині фактично розгромлена вщент.
Давайте трохи відійдемо від сухих цифр військових звітів і подивимося на картину загалом. Я хочу, щоб ви розуміли, що саме зараз відбувається на сході, не як просто статистику з новин, а як масштабну шахову партію, де на кону стоїть виживання цілого регіону. Росіяни мають чітку і до болю зрозумілу мету – вони сплять і бачать, як захоплюють наш «пояс фортець» на Донбасі. Слов'янськ, Краматорськ, Дружківка, Костянтинівка. Це не просто населені пункти на карті. Це потужні агломерації, бетонні вузли оборони, які зламають зуби будь-якій армії світу.
Ворог теж не дурний, як би нам не хотілося вірити в заспокійливі казки про некомпетентних вояків. Вони чудово розуміють, що йти на ці міста в лоб – це влаштувати собі криваву лазню колосальних масштабів. Це надто довго, неймовірно дорого в плані ресурсів і загрожує втратою всієї їхньої наступальної спроможності. Тому російський генералітет задумав класичну тактику охоплення. Вони намагалися створити дві велетенські «клішні», щоб задушити наш оборонний район, перекривши йому кисень.
З півдня вони планували перти через Покровсько-Добропільський район, заходячи в тил на захід від Дружківки та Краматорська. А з півночі їхній задум полягав у тому, щоб проломити Лиманський напрямок, форсувати наш природний бар'єр – річку Сіверський Донець – і вийти західніше Слов'янська. Якби їм вдався цей хитрий фінт, наші сили опинилися б у гігантському мішку, а логістика була б повністю перерізана. Сама думка про такий сценарій змушувала мене нервово перевіряти оновлення карти останні тижні.
І ось цей сценарій, цей масштабний, багатомісячний план ворога, наші хлопці просто взяли і зламали об коліно. Саме на півночі.
Я читав деталі, і мене найбільше вразили навіть не самі звільнені квадратні кілометри, хоча це, безперечно, святе. Лише вдумайтеся: зачищено 75 квадратних кілометрів від російської інфільтрації в районах Новоселівки, Олександрівки, Ярової, навколо Коров’ячого Яру, а населений пункт Середнє деокуповано повністю. Потужного удару зазнали елітні, як вони самі вважають, підрозділи 20-ї та 25-ї загальновійськових армій РФ. Але давайте придивимося до того, ЯК це було зроблено. Бо саме тут криється справжня краса сучасної, розумної війни.
Наші не стали влаштовувати м'ясорубку лоб у лоб у стилі радянських маршалів. Україна використала інший, значно інтелектуальніший підхід. Операція «Вівальді» почалася не з біганини по розмитих осінніх посадках. Вона почалася з неба. Наші оператори дронів, ці справжні ювеліри сучасної війни, методично і холоднокровно почали випалювати російську логістику. Спочатку вони хірургічно відрізали постачання на глибину до 50 кілометрів. А коли ворог тільки-но почав оговтуватися і судомно переносити склади подалі, зона наших ударів різко розширилася до 120 кілометрів від лінії фронту!
Ви тільки уявіть собі цей масштаб і цей розпач. Російська піхота сидить в окопах, готується до масштабного наступу, а їй просто нічого не везуть. Палають склади з боєприпасами, епічно вибухають цистерни з пальним, командні пункти перетворюються на попіл, обривається будь-який зв'язок. Більше того, дійшло до того, що зупинилася робота цілого стратегічного трубопроводу, яким росіяни гнали життєво необхідне пальне з Росії на окуповану Луганщину. Ми спочатку міцно перетиснули їм артерії, знекровили їхнє угруповання, позбавили фізичної змоги накопичувати сили, і лише після цього наша піхота пішла зрізати цей виступ. Це просто блискуче. Навіть традиційно обережні американські аналітики з Інституту вивчення війни (ISW) зараз пишуть про це із захопленням, зазначаючи, що росіяни в паніці були змушені відтягувати свої тилові елементи аж у Воронезьку область.
Які висновки ми маємо зробити з цього успіху? Їх кілька, і вони дуже важливі. По-перше, ми виграли простір. Кожен відбитий кілометр відкидає їхню артилерію від Слов'янська та Краматорська. Так, російські керовані авіабомби та далекобійні дрони нікуди не зникли, але дихати містам стало трохи легше. По-друге, ми виграли найцінніший ресурс у цій війні – час. Час, щоб глибше окопатися, підготувати нові лінії, дати змогу підтягнути резерви. І по-третє, ми змушуємо їх повертатися до їхнього власного нічного кошмару – штурмувати підготовлені, залиті бетоном міста прямо в лоб. А міські бої – це територія, де їхня перевага в кількості гарматного м'яса нівелюється.
А ще є один кумедний момент, про який я просто не можу змовчати. Пам'ятаєте, як буквально кілька днів тому їхня машина пропаганди вже трубила з усіх російських прасок, що вони нібито «взяли» Святогірськ? Так от, Білецький просто бере і записує відео з самого центру Святогірська, на тлі знаменитої Лаври, і спокійно повідомляє, що 60-та механізована бригада повністю контролює місто. Це еталонний плювок в обличчя всім їхнім «воєнкорам». Різниця між тим, що вони бадьоро доповідають нагору, і тим, що реально відбувається в донбаській багнюці, просто космічна.
Але тут я маю зробити паузу і трохи охолодити наш спільний запал. Я пишу ці рядки не для того, щоб ми всі розслабилися і пішли святкувати. Чи означає операція «Вівальді» глобальний перелом у війні? Кажу вам відверто, як дорослим людям без ілюзій: ні.
На південному фланзі зараз триває справжнє пекло. Район Добропілля, Костянтинівка – там хлопці тримаються на надлюдських зусиллях. Інтенсивність ворожих атак там зашкалює, вони стирають з лиця землі нашу інфраструктуру, намагаються обрізати логістику. Ворог все ще дуже сильний, і ресурсів у нього, на превеликий жаль, вистачає.
Проте, знаєте, що насправді змінилося? Змінився наш фокус, змінилася парадигма. Якщо ще недавно всі наші розмови зводилися до депресивного "де ще вони змогли просунутися", то зараз ми обговорюємо інше: "де ми зламали їхній задум". Це означає найголовніше – їхню наступальну машину можна ламати. Але ця машина зупиняється не гучними заявами і не радісними постами у соцмережах. Вона зупиняється кров'ю, потом, тисячами FPV-дронів і безперебійною, монотонною роботою нашого тилу. Тому, якщо ви сьогодні, читаючи ці новини, відчули полегшення і гордість – не зупиняйтеся лише на емоціях. Задонатьте перевіреному підрозділу, підтримайте збір на ті самі дрони, зробіть бодай щось для тих, хто просто зараз, у ці секунди, пише симфонію нашого захисту. Хто не на фронті – той для фронту. Інакше ця ворожа "клішня" обов'язково спробує відрости знову.