Привіт. Хочу написати про пристосуванство та нову Україну.
Багато подкастів я переслухала на тему патріотизму, мови тощо. І якогось біса я й досі бачу повно людей, які слухають та цитують Льва Толстого (без жартів, моя далека родичка приїхала і цитувала його, жах), дивляться (типу щоб аналізувати) російські телешоу, слухають такі ж пісні і … взагалі не відчувають провини.
Більше того! Я кілька разів бачила, як моя ж мама вмикала російські мелодрами на кухні. По-перше, мене це дуже виводить із себе. Я урівноважена, ніби нормальна людина. Але мені не доходить: як хтось може дивитися спочатку фото та відеоматеріали про людей, які гинуть на війні, допомагати новим сусідам, які втратили своє житло на Харківщині, а потім на релаксі вмикати Оксану Байрак і дивитися ті жахи. По-друге, це популяризація контенту людей, які підтримують вбивства та гвалтування твоїх же співвітчизників. І по-третє, сама суть мелодрам… Це один сценарій, де нещасна дівчинка приїжджає до великого міста (маскви канєшна же), губить документи, паспорт і знаходиться принц на білому коні. І ускладнення зруйнують цю ідеально розроблену схему для масового споживання. Адже сюжет ідентичний до мульфільмів, до того ж це кінокартини, наповнені стереотипністю та заблюрені рожевим мрійливим кольором.
Є діти, які викладають тік-токи під пісні російських реперів.
Є люди, які дооосі слухають Дудя чи Собчак.
Є хтось, хто просто вірить в чистоту душевну Вєри Брєжнєвої чи Лободи. І йому плювати на їхні коментарі щодо війни. Ці артисти кажуть, що до кінця не вірили, що наші люблячі та дружні народи може сколихнути такий жахливий та кривавий конфлікт. Я цього не витримую! Такі собі патріоти чітко не заявляли ніде, що вони визнають вину росії, що це геноцид українського народу. Так, вони займаються благодійністю та приносять користь потерпілим. Але є загроза - можливість відновлення їхньої безвідповідальної творчості та об’єднання цих типу дружніх народів в єдиний і надалі. Це варто усвідомлювати! Варто думати, це саме те, що дозволяє людям йти вперед, що відрізняє нас від росіян. Навіть усе, що пишу я, ви маєте обдумувати критично.
ЩО РОБИТИ З НЕДОПАТРІОТАМИ чи НЕСВІДОМИМИ УКРАЇНЦЯМИ?
Вибачте, якщо це когось образить. Чесно, я не вмію бути толерантною. Кажу прямо. Але буду вчитися.
Говорити
Прямо, чесно. Не працює - прям розжовувати та розкладати на аргументи. Пояснювати: чому для нас зараз важливо споживати український контент, підтримувати наше, а не захоплюватися якимись запізнілими недозізнаннями якихось артистів.
Постити контент, який би гарно окреслював та популяризував вашу позицію
Шерити інший український контент. Але робити це відповідально!
Поясню: маю знайомого, який передивився ледь не всі прямі ефіри з Арестовичем. Трапляється, коли підсідаєш на заспокійливі, а потім не можеш злізти з них ахах). Бачила я уривок, де Арестович з серйозним виразом обличчя стверджував: “Бог відвідав СРСР. Нічого кращого (кращої концепції) за СРСР у світі не придумано”. Хочеться запитати: “ А як же вібратори?”
Тут пауза для сміху
Можливо, хтось реально вірить, що можна повернути совок. Ок, кожен має право на думку. Але особисто мені не подобається сама ідея постійної ностальній за прекрасним минулим. Це щось схоже на кохання до Даміана з Måneskin. Ти чисто сидиш і кайфуєш від образів у своїй голові. Або можемо ще порівняти це з жирними смаженими пирогами бабусі. Ти уявляєш їх дуже апетитними, а в реальності бачиш їх і… у тебе виникає радше відчуття огиди, аніж апетит. Як би сумно це не було, та все ж ми сумуємо за тим, як ми почували себе захищеними, малими та веселими, коли їли ті пироги. Усі в нашій голові
Тому, можливо, пан Арестович теж переживає таке. Але я б дивилася у майбутнє та турбувалася про нього. Ми у ньому несемо відповідальність за те, аби більше ніколи не допустити такої байдужості, ліні обдумувати інформацію та безвідповідальності.
Кайфую від написання)
Скоро побачимось!
