Маджуро, столиця Маршаллових Островів, є віддаленим тихоокеанським атолом, який настільки ж чарівний, як і ізольований. Маджуро — це і місто, і атол у центральній частині Тихого океану, частина ланцюга Ратак Маршаллових островів, приблизно за 3700 кілометрів на південний захід від Гаваїв і на північ від Фіджі. З населенням близько 27 000 осіб, що становить приблизно половину населення країни, це політичний, економічний і культурний центр країни. Атол утворює обрамлену лагуною петлю з 64 низинних островів, але більшість людей живуть на вузькій 55-кілометровій смузі від Делап-Уліга-Джарріт (DUD), центру міста, до спокійніших берегів села Лаура. Названий на честь вождя 18-го століття, Маджуро став столицею в 1944 році, замінивши Джалуїт під владою США, і залишився таким після здобуття незалежності в 1986 році.
Атмосфера тропічна і некваплива. У центрі DUD працюють урядові будівлі, як-от Кораловий Капітолій, і магазини, де продають тунця (король експорту Маршаллових островів). Музей Алеле в Улізі занурюється в місцеву історію — згадайте копії каное з аутригерами та ремесла з раковин — тоді як Завод з переробки копри киває на роль кокосового горіха. Лаура, на західній частині атолу, може похвалитися пляжами та реліквіями Другої світової війни, як-от іржаві японські бункери. Лагуна приголомшлива — бірюзова та кишить коралами, ідеально підходить для підводного плавання або спостереження за рифовими акулами, хоча підвищення рівня моря загрожує низовинам (деякі місця знаходяться лише на метр над рівнем води).
Культура глибоко маршальська. Місцеві жителі розмовляють маршальською та англійською мовами, де тепле привітання – «йокве» (привіт/любов). Кланові зв’язки та права на землю за материнською лінією формують життя, а оповідання — часто з діаграмами, що відображають океанські хвилі — підтримує традиції судноплавства. Їжа проста: фрукти пандануса, хлібне дерево та свіжа риба, як-от маринована марлина, з кокосовою водою чи кавою для ковтків. Велика музика — гімни укулеле в церкві або жваві танці джепта на таких фестивалях, як День Маніт у вересні.
Історія багатошарова. Мікронезійські мореплавці оселилися 2000 років тому, виготовляючи каное, які перетинали океани. Німці, японці та американці залишили сліди — Маджуро був японською базою Другої світової війни, яка зазнала сильних бомбардувань, а згодом — зоною ядерних випробувань США (неподалік зберігається спадщина атолу Бікіні). Сьогодні Договір про вільну асоціацію прив’язує його до США, а ракетний полігон Кваджалейна є дивним сусідом.
Клімат екваторіальний — 28—32 °C цілий рік, вологий, з більш вологими місяцями з травня по листопад. Подорож — це подорож — летіть до аеропорту Амата Кабуа в Маджуро з Гонолулу або Гуаму; човни або невеликі літаки налітають на зовнішні атоли. Доріг мало, але тут панують велосипеди та таксі. Місцеві жителі витривалі, стикаються зі зміною клімату з рішучістю та посмішками, пишаючись своїм домом у океані.
