Коли Чорне море стає вузьким: чому удар по Новоросійську змінює все правила гри

Я пам’ятаю ті часи, коли деякі експерти із поважним виглядом переконували нас, ніби військова логістика ворога за сотні кілометрів від фронту — це якась недосяжна фортеця. Мовляв, є глибинний тил, де кораблі почуваються спокійно, нафтові термінали спокійно відвантажують барелі, а генерали спиться міцно та безтурботно.

Але нинішній ранок укотре довів: у сучасній війні «безпечного тилу» більше не існує. Якщо ви вирішили перетворити Чорне море на арену для загарбницької війни, будьте готові до того, що хвилі повернуть вам усе з відсотками.

Сьогоднішні новини з Новоросійська змусили мене відкласти ранкову каву та вчитуватися в кожне повідомлення з якоюсь особливою, гіркою, але дуже виразною сатисфакцією. Ті, хто стежить за подіями, добре знають: після того, як Севастополь перестав бути для ворожого флоту затишною гаванню, саме Новоросійськ став їхньою останньою надією, головним форпостом, куди вони панічно ховали свої носії «Калібрів». І от у ніч проти 12 серпня цей форпост буквально вибухнув під куполом власної безпорадності.

Коли я читав деталі цієї операції, мене не залишало відчуття, що ми стаємо свідками кардинального зламу військової думки. Це була не просто поодинока атака чи удача. Зеленський підтвердив, що наші Сили оборони провели цілісний, філігранно спланований комплексний удар. Тільки вдумайтеся в це поєднання: реактивні дрони «Паляниця», крилаті ракети «Нептун» та морські безекіпажні системи. Це ж справжня симфонія сучасної технологічної війни, де кожен інструмент грає свою чітку партію!
Уявіть собі картинку тієї ночі у Новоросійську. Відстань у понад триста кілометрів від лінії фронту більше не захищає.

Ось подивіться як це відбувалося на відеофрагменті.

Спочатку на обрій виходять морські дрони, примушуючи ворожу оборону панікувати та хаотично крити вогнем воду. Мабуть, у той самий момент у повітря врізаються реактивні «Паляниці» з їхнім специфічним, моторошним для ворога гулом. Вони розривають систему ППО, розкривають її позиції та засліплюють радари. А вже потім довершують справу важкі «Нептуни», які летять точно туди, де їх найменше чекали — по військово-морській базі, причалах, портовій інфраструктурі та стратегічних терміналах.
Місцеві жителі у своїх соціальних мережах уже охрестили цю ніч найгіршою та найстрашнішою з початку війни. І це зрозуміло. Коли ти роками живеш упевненістю, що війна десь далеко, на екрані телевізора, а потім у тебе під боком детонує та палає комбінат хлібопродуктів безпосередньо в порту, спалахує нафтовий термінал «Шесхарис», а військова гавань перетворюється на пекло — уява малює зовсім інші картини.
Мене особливо зачіпає точка удару по нафтовому терміналу «Шесхарис». Адже це не просто цистерни з паливом. Це фінансові артерії, це паливо для тих самих танків та кораблів, це мільярди доларів, які мали б йти на продовження цієї агресії. І коли супутникові знімки фіксують чіткі осередки пожеж у таких зонах, ти розумієш: кожен такий удар коштує ворогу значно більше, ніж просто втрачене залізо. Це удар по їхній здатності вести війну довгостроково.
Я часто замислююся над тим, скільки зусиль, ночей без сну та нервів стоїть за подібними операціями. Наші Збройні Сили, Служба безпеки України, військова розвідка — це люди, які створюють нову військову історію буквально на наших очах. Спланувати координацію повітряного та морського простору на такій відстані, обійти кілька ешелонів протиповітряної оборони і вразити конкретні причали та кораблі-носії ракет — це майстерність, яка викликає щиру гордість.
Ворог дуже довго намагався переконати увесь світ, що має тотальну перевагу в Чорному морі. Але де зараз ця перевага? Флот, який колись пишався своїм статусом, тепер змушений ховатися, тулитися до східних берегів і все одно отримувати нищівні удари прямо в своїх розхвалених бункерах та гаванях. Окупаційний флот більше не почуватиметься в безпеці в жодній точці Чорного моря. Жодні триста чи п'ятсот кілометрів відстані більше не гарантують їм спокійного сну.
Цей ранок залишає по собі дуже виразне відчуття: ми крок за кроком забираємо у ворога ініціативу там, де він вважав себе непорушним господарем. Технології, винахідливість та сталева воля наших воїнів роблять те, що ще кілька років тому здавалося фантастикою з військово-фантастичних романів. І це лише початок великого процесу звільнення нашого моря від чужого металобрухту.
А як ви вважаєте, чи стане цей удар остаточним сигналом для ворога повністю вивести свої кораблі з Чорного моря, чи вони й надалі намагатимуться ховати їх у найвіддаленіших бухтах?