Мені пощастило, що мій чоловік поділяє мою любов до подорожей. Мої автоподорожі Україною - це дещо особливе. Навіть якщо ми добре знаємо, куди їдемо, це завжди пригода, і завжди сюрпризи. Ще під час навчання в університеті я зрозуміла, що я не теоретик, а практик. Тому і досі я люблю пізнавати все на практиці: історію, географію, біологію і решта наук, які трапляться :)
Якщо розбудити на якийсь час свою внутрішню дитину, то навколишній світ заграє яскравими барвами і обов'язково вас здивує.
Їдеш собі їдеш сільськими поганенькими дорогами, і раптом ось така розкішна бруківка. Скоріш за все, вона вела до якогось старовинного маєтку. І по ній їздили кінні карети. І це щастя, що вона збереглася.
Ви бачили коли небудь бджолоїдку? Це така невеличка, різнокольорова і швидка пташка. Я досить недавно дізналась, що в Україні живуть такі плахи. Вона неймовірно красива. І от на цьому місці я її вперше порбачила. Не її, а їх, бо їх було дуже-дуже багато. І це було незабутньо. Але, як я сказала, вони дуже швидкі. Тож фото доказів нема :)
Зате які гарні в Україні тополі! Оспівані поетами, стрункі, витончені і сильні.
На цьому перехресті ми знову зупинились. Мені сподобався знак, що вказував на населений пункт. І сама назва "Червоний Степок" - хіба не мила?
А в траві сидів ось такий великий жук! В жуках я не розбираюсь, бо дуже їх боюсь и гидую. Навіть фокус було важко навести зблизбка, так руки трусились.
І я б не побачила ці неймовірні, розкішні польові квіти, якби не зупинилась посеред дороги помилуватись красою краєвиду.
Нарешті наш пункт призначення - костьол Святої Клари. Для України і назва, і архітектура дуже незвична.
Переглядаючи ці фото, я спитала себе - чому в Україні там мало облаштованих оглядових майданчиків? Подорожуючи іншими країнами, мене спочатку дуже дивували оглядові майданчики, що були зроблені спеціально у місцях з найкращим видом. Там зручно робити фото, і є парковка. Українські туристи звикли добувати гарні ракурси ціною ризиків і страждань.
Через невеликий зріст, я не змогла зробити красиве фото через високий паркан. Довелося шукати інший спосіб.
Село Городківка з 18 століття належало шляхтичам Івановським. Дружину одного із власників звали Клара. Вона заповіла своєму синові Євстафію Івановському (Eustachy Heleniusz Iwanowski) після своєї смерті побудувати тут костел. Синові це не вдалося, але храм таки збудували.
Отже, цей римо-католицький костел збудований у 1913 році польськими майстрами та жителями місцевого села. На жаль, він прослужив у якості культової споруди недовго. Радянська влада перетворювала його то на клуб, то на комору, то на палац піонерів. Усі ікони та статуї були знищені.
Але сумні часи для костьолу. здається, минули. Зараз завдяки місцевій громаді він знаходиться у прекрасному стані. Всередину я не потрапила, бо було зачинено. То ж ми погуляли навколо. Навколо костьолу всюди квіти, а сам він стоїть на березі мальовничого ставка. Тож тут дуже гарно.
Діло було в травні. Десь серед цих квітучих трав, намагаючись впіймати вдалий ракурс, я підчевипа кліща, якого побачила увечері в готелі.Чим не пригода? :) Але це буде інша історія.
A wonderful day and nice, vivid memories in support of #SaturdayMemories initiative by 
Ще один чудовий день і приємні, яскраві спогади, на підтримку ініціативи #SaturdayMemories від
Thanks for visiting me today, for your precious time and support. I wish you a most wonderful weekend!