Почну з того, що привезла я кота з Росії в Україну, коли йому було близько місяця, забрала від грудей мами-кішки.
У два місяці він вистрибнув з балкона - з четвертого поверху, приземлився на лапки, як білка, маніпулюючи своїм пухнастим хвостом.
Коли захворів один раз, я його віднесла до ветеринара. Він мені сказав, що навчить, як тримати кота під час крапельниці, т.к я боялася, знаючи вдачу свого Кекса. Лікар, посміхаючись, придавив його злегка і став пояснювати мені, що всі коти на чужій території - спокійні, як мамонти!
В цей час кіт вирвався у нього з рук і вп'явся кігтями в груди.
Мені ледве вдалося його відчепити і віднести додому.
Якось з Донецька приїхав до мене в Маріуполь редактор моєї книги "Зоре моя вечірняя", йому потрібно було у нас отримати українську пенсію. Вранці він поскаржився, що не міг спати. Кот всю ніч сидів був поруч з ліжком, не зводячи з нього очей. Вони горіли зеленим світлом, як фари. Моєму гостю довелося сховатися з головою, щоб кіт не вчепився до нього в горло.
Гостей Кекс не любить. Чи не довіряє нікому. Вважає, що він приставлений до мене, як охоронець. Навіть братика близько не підпускає, лягає між нами.
Фотографуватися він теж ніколи не любив, якщо бачив, що на нього наводять телефон - міг упитися в руку кігтями і зубами.
І раптом! Чудо!
До мене в гості прийшла подруга, ми сиділи з нею спілкувалися, пили чай. Кот ліг перед нами і почав показувати свій животик. А це коти роблю тільки тоді, коли симпатизують комусь. Животи у них найкрасивіші!
Подруга взяла телефон, щоб сфотографувати Кекса.
Спочатку він насторожився, а потім, бачачи, що йому і мені нічого не загрожує, погодився на участь у фотосесії!
Тепер я можу вам показати свого Кекс у всій його красі!
Не намагайтеся його переманити до себе. Він вам відповість: "Мене і тут непогано годують"!
