Минулий революційний протест жінок дав нам нагоду святкувати Міжнародний жіночий день.
В Іспанії також відзначають це свято. Часто тут ще й влаштовуються під дату феміністичні паради.
Можна довго говорити на тему 8-го березня, але в мене є бажання повернути дещо в іншу сторону. Хочу підняти питання "людини та її душі".
Як ми бачимо людину? Зазвичай під цим розуміють особу, яка має тіло та чимось займається у цьому світі.
Чи бачимо ми людину в людині, яка якась відходить від норми? Давайте візьмемо за приклад особу, яка не ходить (так очікувано 😁). Оскільки це мені особливо близька тема, тому й можу розказати, з чим стикаюся.
Ще коли я захворіла, то чимало людей дивувалося чому Славік досі зі мною. Багатьом не укладалося в голову, як він може далі залишатися з Юлея. Розповідали про мою приреченість або зітхали, коли мене бачили.
Сама ж я не розуміла дивування, бо Юля далі залишилася Юлею. У мене в голові абсолютно нічого не змінилося після хвороби. Моя душа мене не покинула. Розум на місці. Любов, емоції та тому подібне залишилося незмінним. Питання: що не так? А не так у тому, що я себе приймала і приймаю на рівні з усіма, тоді коли суспільство бачить візок.
Я далі себе відчуваю людиною, яку Бог любить однаково, як усіх інших. Творець мене не любить трохи більше, бо бідна калічка-інвалід сидить на колясочці. Він не дає мені привілегії, бо ніби не така як усі. Чому? А тому, що нема кращих любимчиків у очах Бога.
Нема нічого дивно, що я одружилася зі Славіком, який ходить ногами. Не є чудом, що я на весіллі танцювала. Це нормально дружити з усіма, а не тільки з тими, хто на колясці чи в кого онкологія. Абсолютно спокійно зі мною можна розмовляти не лише про хворобу чи про те, як то на візку, а на різні теми.
Обмеженість можна знайти у кожному. Хтось низький і не дістає до верхньої полиці. У когось від природи рідке волосся або ж кучеряве, яке важко вкласти. Інший має величезний розмір ноги. А ви знали, що у вас одна сторона тіла відрізняється від іншої? Вітаю, тепер ви у моїх лавах "інвалідів" 😂😂😂
Звертаюся до усіх: ми є однакові і тілом, і душею, і духом. Бог любить кожного. Ми в Його очах рівні.
Якщо нас Бог бачить цілисними людьми, то чому ми себе такими не бачимо? Якщо Творець любить однаково, тоді навіщо ми робимо різницю між собою? Ми розумніші за Бога і краще знаємо куди віднести кожну людину? Нам визначати чи та людина повноцінна, чи ні? Виходить ми боги, які знають краще за Творця.
У любові нема гірших чи кращих, сліпих чи кривих, товстих чи надто худих, обмежених чи повноцінних.
У любові є любов 🥰🥰🥰
Ю.
