Поспішали в лікарню і якось так сумно було на тлі думок про Україну. Виходив весь стривожений, та Бог вміє забрати усякі тривоги чи хвилювання і в дуже цікавий спосіб 😇
По дорозі до метро часто бачимо безхадька (якось про нього писала). Називаю його "аміго", що означає "друг". Його щире "привіт" одразу нас обох наповнює радістю. Вчора відбулося так само. Побачили аміго і стало легше.
Біжимо далі, а тут помічаємо знайомі лиця. Та це ж наші священики з церкви. Кілька слів перекинулися, та помчали. Хай і кілька секундна зустріч, але приємно. Тю, велика Барселона і просто на вулиці зустрічаєш знайомих.
Далі був візит з медсестрою, яка запитала: "А де твоя посмішка?". Як може не підніматися дух від уважності та турботи людей? Стало якось ще простіше.
Потім була довга розмова з лікарем про зміну лікарні та лікування. Радив довіряти лікарям. З моїм досвідом, трохи важко одразу довіряти, та звісно ж спробую, хоча малими кроками.
Нарешті я побачила лице свого лікуючого онколога. Без маски люди виглядають абсолютно іншими. Це дивує 🤔
Ми йшли з лікарні і почули гудок авто. Тю, та це ж медсестра вирішила нас гукнути. Боже, Ти таки дивуєш 🥰 Отак просто людина зупинилася, розпитала як справи і поїхала далі.
Подібні секундні зустрічі можуть робити чуда. Нам, людям, необхідно відчувати любов, бо без неї ми просто оболонка, яка рухається чи багатофункціональний робот.
Якщо ти, друже, не бачиш Бога, то не думай, що Він тебе не бачить 😉 Він і побачить, і прийде, тільки й встигай помічати 🥰
Дякую, Богу, за все, що є. Вірю у Його абсолютно любов. Знаю, що Він не кидає 🙃
Усіх зі святом Стрітення Господнім!
Миру усім та любові ❤️
Ваша Ю
