Коли ви прокидаєтесь рано, ви можете прожити довгий та насичений день. Ми з другом провели в лісі, шукаючи гриби, десь години чотири. Ми встигли зарядитися азартом, позитивними емоціями та бадьорістю, то ж цього дня ми встигли багато-де побувати. Це точно не був банальний відпочинок із засмаганням на пляжі.
Отож, коли прокинулись наші дружини та діти і ми всі поснідали, мій друг запропонував з’їздити на Світязь, бо, крім нього, там ще ніхто раніше не був. То ж ми знову запакувалися в машину (нас було чимало, ви ж пам’ятаєте?) і поїхали побачити найбільше з комплексу Шацьких озер.
Коли ми під’їхали ближче до Світязя, ми ще довго петляли довкола нього польовими дорогами, щоб під’їхати максимально близько до води. Нам не хотілося іти стільки пішки під палючим сонцем, адже з нами було троє дітей, а під’їзди до води були заблоковані численними базами, збудованими в ще радянські часи. Ось і перша відмінність Світязя та Пісочного, адже Пісочне колись було зовсім не популярним серед відпочивальників, то ж там є всього дві чи три бази, а тут їх були десятки, які розташовувались паркан в паркан. Біля Пісочного було просто село Мельники із звичайними будинками, які люди почали перетворювати в садиби для відпочинку значно пізніше, то ж там всюди нові будинки із всіма зручностями, які виглядають набагато краще за ці занедбані бази.
То ж врешті-решт ми змогли під’їхати доволі близько, але трохи довелося пройти, через сосновий лісок, щедро напоєний ароматами живиці, розігрітої на сонці. Таке повітря вважається лікувальним, не дарма в таких місцях будують санаторії та бази відпочинку. Проте навіть коротка піша прогулянка втомила нас і ми були раді побачити Світязь. Це озеро справді виявилося дуже великим, протилежний берег було ледь видно, можливо, через те, що марево від розпеченого повітря над берегом спотворювало перспективу.
Поки ми обирали місце для того, щоб розташуватися, стала зрозумілою друга відмінність Світязя від Пісочного. Світязь не мав неперервного пляжу, на відміну від Пісочного, його береги були зарослі осокою та очеретом, які час від часу переривалися язиками пляжів. А коли ми нарешті зайшли у воду, то зрозуміли і третю відмінність – води було по коліна. Звичайно і на Пісочному так, але там дорослому, щоб нормально поплавати, треба було пройти метрів двадцять-тридцять, а тут – цілих сто. То ж у моєму особистому рейтингу з рахунком три-нуль перемогло озеро Пісочне 😀. Можливо, ж ще якісь критерії, за якими б я віддав перевагу Світязю, але мені вони не траплялися.
Ми провели на Світязі декілька годин, до обіду, поплавали, позасмагали і повернулися назад у Мельники, бо вже були добряче зголодніли 😉