Не так-то просто взяти і огородити новим парканом ділянку на горбочку, де вже років 50 як стоять старі загорожі. Від дороги це був найновіший шматочок паркану, і це був штахетник, який від часу і самотності в останні роки просто втомлено почав лягати на землю. Звісно, коли ми приїхали сюди жити, першим завданням стало його відновлення. Інакше наш пес немалої породи просто бігав би вулицями і лякав людей.
Враховуючи те, що вулиця у нас перевантажена автівками та сільгосптехнікою, що створює і шум, і пил, цей паркан ми зробили з металопрофілю. Я не прихильник саме таких рішень, особливо коли в тебе тут є квіти, кущі та деревця. Бо ж цей паркан взимку - морозить, а влітку розжарюється, створюючи дискомфорт і навіть загрозу загибелі рослинкам. Найбільше, що ми могли зробити для них, це залишити між фундаментом та листами профілю "віконце" розміром щоб не проліз кіт. І вибрали білий колір листів, щоб менше нагрівався на сонці.
Від сусіда, з яким маємо двір-у-двір і вхід у хату кожного нам видно, ми зробили вже інший паркан. Тут все дихає, бо використана сітка з великими секціями. Але щоб менше бачити рух людей у сусідів, і щоб трішечки притінити рослинки у квітничку, додали на паркан ще й спеціальну сітку. Вийшло пречудово, всім сподобалось.
А от із другими сусідами було складніше. По-перше, ми тут 'стикаємось' задніми дворами, і у нас якраз тут накопичилося купа всіляких "запасів на чорний день": колоди, дошки, побитий шифер, цегла, черепиця.... І щоб почати будувати паркан, все це треба було спочатку прибрати. А куди? А нема куди... Прийшлося просто перекласти все подалі від лінії паркану.
Вчора, нарешті, і тут навели лад. Паркан теж "дихаючий", затіняти його поки не плануємо, бо тут рідко хто ходить це раз, і в сусідів щільною стіною ростуть туї - два. А у нас тут після розчищення сміття планується зробити невеличкий малинник літнього сорту малини, який зберігся ще з далеких часів, коли батьки її вирощували для нас. Дихати їй тут точно тепер буде чим, бо вже нав'язала багато ягід. Скоро скуштуємо!
