Зараз в останні серпневі спекотні дні, в мені постійно борються між собою два протилежних відчуття чи побажання - не хочеться, щоб літо закінчувалось, бо як це літо закінчиться, і навпаки, хочу, щоб прийшла осінь і принесла з собою благословенну прохолоду і прогнала цю виснажливу спеку геть. Перше відчуття - глибинне, родом з дитинства, виплекане юністю. Бо літо - це великі, довгі канікули, це можливість відпочити від школи, за якою хоч і сумував, але все ж вона втомлювала під кінець року, це можливість кудись поїхати, відпочити, побачити щось нове, хоча цю опцію я активно почав юзати вже у студентські роки і трохи після того. Так воно потім і залишається, хоча коли ми дорослі працюємо на роботі, то не маємо таких довгих літніх канікул. І хоча ми можемо брати відпустку у будь-яку пору року, всі переважно використовують її влітку, щоб у літню спеку поїхати на морське узбережжя і там насолоджуватися бризом у ранішні та вечірні години (звісно ж, це було до війни, бо зараз кляті росіяни окупували більшу частину нашого морського узбережжя). Думки про бриз, до речі, у мене з'явилися зараз тому, що я зараз сиджу у себе на терасі і насолоджуюся саме таким легеньким вітерцем. І хоча на вулиці спекотно, саме такий вітерець допомагає переносити спеку комфортно. Його у нас не було раніше, відколи встановилася така спека, і раніше я стикався з таким десь на морі чи біля великого озера (наприклад, одного із Шацьких озер). Я насолоджуюся таким вітерцем, поки можу, бо ж після обіду у нас прогнозується рекордна спека, +34 градуси, такої ще нам цього літа не обіцяли. І ось тут ми повертаємося до другої частини мого дуального бажання - щоб прийшла осінь. З віком розумієш, що літо не є королем серед пір року, а лише рівноправний учасник, бо інші сезони також прекрасні і ними також можна насолоджуватися і мандрувати, головне, щоб було бажання та можливість. У прохолоді осені навіть мандрувати легше, бо така спека як зараз дозволяє більш-менш комфортно мандрувати у власному авто з кондиціонером. А для тих, хто користається альтернативами у вигляді громадського транспорту (особливо сільських маршруток), зараз жахливий час для переміщень. Та й не погуляєш дуже в спеку, хіба що після короткого дощу. Саме після дощу ми з сином якось прогулялися нещодавно і саме тоді я і зробив фото шипшини, які я щойно відредагував для публікації, сидячи на терасі і насолоджуючись тим, як легіт обвіває моє тіло.
Ось такі думки вилилися з мене, після того, як я вирішив написати щось до цих фотографій. Інколи важко з себе щось видусити, а іноді слова лиються з тебе як вода. І саме таким великим абзацом, мені не хотілося його розривати, бо це була велика цілісні думка, хоча іноді мої друзі і кажуть, що його висловлюю свою думку надто обширно. Ну, в усному мовленні людині справді може бути нудно слухати довгі обхідні шляхи вашої думки, але "на папері" свою думку можна викласти так як є, на духу, цілісно, а ви вже читайте, друзі, і сприймайте так, як є. Ось такі от справи 🙂.