Привіт, друзі! Вже з другий день катаємось з дружиною по місту у справах, вибираємо диван у вітальню, але не простий, а для щоденного спання, бо ж досі спимо на матрасі. Ми вибирали диван ще два роки тому, восени перед війною, але тоді ще повний ходом ішов ремонт (чи як це правильно назвати, бо ж це вперше робилося, мабуть оздоблювальні роботи чи якось так - коли все готується для життя в будинку), кошти спрямували на щось інше і ми лиш купили матрас. Потім розпочалася війна, мене не було вдома дуже довго, то ж було точно не до того. Якось спалося на матрасі, були речі важливіші. А вже скоро дружині важко буде підніматися з матраса, бо він дуже низько, то ж перед нами стоїть непроста задача - обрати гарний диван, щоб на ньому можна було всістися, коли прийдуть гості, і нормально виспатися щодня. Звісно, ідеальним варіантом є ліжко у спальні, але спальню ми ще не зробили, бо ж облаштування другого поверху вимагає великих коштів, тому поки такий компромісний варіант.
А оскільки дітей вдома немає і поспішати туди немає потреби, то ж можна собі дозволити маленькі приємності 😉. Такі як похід у кіно чи неспішна прогулянка Львовом. Звісно, ми все одно ішли на маршрутку, але ж можна було пройтися під ручку і згадати часи романтичних побачень понад десятилітньої давності. І так, нам ніщо не заважало піти на каву, але дружина було дуже втомлена і її боліла голова. Львівська погода вже другий день викидала страшні коники: було то холодно (льодяний вітер), то жарко, то зливи періщили. Це все не дуже добре для здоров'я, хоча хтось це переносить більш-менш нормально, але це не у нашому випадку.
То ж ми просто пройшлися площею Ринок та центральними вуличками. Погода якраз в цей момент була ідеальною, було сонячно, але не спекотно, бо дув легенький вітерець (спойлер - це ненадовго було, бо на горизонті вже збиралися темні хмари), майже курортною. Центр Львова, звісно не курорт, але тут вічна святкова атмосфера, мешканці та гості міста насолоджуються спокоєм та розслабленістю і тут наче забуваєш, що десь далеко йде війна. Звісно, що ненадовго (може хтось і надовго, та є постійно про це повертаюся думками), але ж має бути десь така місце, де можна поринути у себе і відключитися трохи від реальності, бо ментальне здоров'я (і фізичне звісно) нам знадобиться, бо ж попереду нас чекає марафон. Ну не вірю я в те, що все закінчиться швидко.
Вирішив відчути себе туристом і заліз у "шкуру" монаха біля одного з ресторанів на площі Ринок:
Ось тут є підвішені обіди для військових, судячи з таблички:
Біля літнього майданчика якоїсь кафешки можна побачити 3D-план Львова. Цікаво подивитись.
Хтось вішає картини в будинку, а хтось надворі:
Як я вже казав, на горизонті вже клубочаться темні хмари. Коли ми їхали додому, то за вікнами маршрутки бушувала страшна злива.
Ну і куди ж без фоток Оперного театру. Цього разу з доповненням. Десь місяць тому якийсь чувак з Італії (скульптор) привіз цю здоровезну статую в межах турне на підтримку України. Тепер можна робити цікаві фотографії:
Ну ось, прогулянка завершилася. Нам пора додому, бо голова дружини розболілася ще дужче, ось-ось має небо має прорватися дощем, то буде легше.
