Коли вчора друзі запропонували поїхати по гриби, то я одразу сказав, що в Старосамбірський район, де я вже був двічі цього року, не їдемо, а запропонував локацію неподалік від мого дому, за 10 км. Їм, зі Львова, відповідно їхати 20 км. Вони погодились, бо також не хотіли втрачати цілий день. До нас мають приїхати гості в обід, комусь треба холодильник привезти додому, комусь матрас купити 😄.
Я особливо не розраховував тут на результат, але взяв велике відро, бо точно знав, що щось ми та й знайдемо))). Так і було, але про все по порядку.
В ліс довелося заходити через вкриті некошеною травою луки, черз що ноги до колін одразу були мокрі. Але похід по залитому сонцем простору перехоплював дух від краси. А на деяких стеблах трави та між ними виблискувало діамантами павутинне мереживо.
А ще дуже красиво виглядали з крапельками роси суцвіття дикої моркви:
З їстівних грибів в лісі найбільше було козариків (підберезників, бабок, хто як їх називає), але чомусь саме вони найбільше мені вийшли розмитими.
Саме козариків було найбільше в наших відрах, коли ми повернулися додому, хоча траплялися і маслюки (модринові), і червоноголовці:
Знайшли ми і по одному білому на брата, хоча ці гриби я не фотографував. А от кілька мухоморів, які мені видалися красивими, я я якраз сфотографував 😉
Час від часу бачу в лісі такі дерева, я колись читав причину виникнення таких потовщень, але вже забув:
А ще сфотографував таку ось червону сироїжку серед зеленого моху:
А оце друг знайшов невеличку бараньоху, коли ми вже прийшли до машини, я спеціально витягнув її з його відра та сфотографував))
Ми впоралися дуже швидко і пів одинадцятої вже були вдома. Це все була бочка меду)). А тепер дві ложки дьогтю. По перше, я загубив свого ножа (не знаю скільки я вже ножів на грибах загубив) 😥. Це був подарунок і цей ніж дуже довго був зі мною. Я втикнув його в дерево, коли зупинився, щоб, вибачте, відлити і забув забрати. Коли я це помітив, я повернувся на чималу відстань назад і ножа, на жаль я не знайшов. Я не пам'ятав точно дерево, в яке я його встромив, і я не хотів ще раз продиратися крізь хащі. В цьому мені дуже сильно заважала друга ложка дьогтю. Я сильно натер п'ятку і наприкінці дуже сильно шкутильгав. Крім того це боляче і це сповільнювало мій рух. То ж понуривши голову, я був змушений повернутися до товаришів, котрі мене чекали. Це все погіршення пам'яті останнім часом, про що я вже згадував, бо ж я пам'ятав, що ніж мушу забрати, а через секунду забув((.
Але загалом усі поїздкою залишилися задоволеними, бо ж ніхто не повернувся з порожніми руками.