Спекотні дні викликають бажання побувати десь біля прохолодної водички, у тіні дерев та прохолоді трав. Тому навіть кілька кілометрів пішки через все наше маленьке містечко не викликають у мене негативних емоцій. Просто беру із собою пса, беру на всяк випадок банківську картку (а раптом захочеться чогось смачненького по дорозі перехопити😊), і - вперед!
Цього разу мені захотілося розвідати іншу сторону ставу під Сосниною. Колись давно ми із братом та чоловіком ловили тут карасів. Тож і тепер цей берег використовується містянами та його гостями як рибацький. Правда, які правила риболовлі тут, я так і не знаю: люблять у нас бізнесмени тримати таємниці!
Містечко увечері було майже порожнім. Воно і зрозуміло: саме час полоти, сапати, сіяти та садити овочі на своїх городах. До речі, - навіть у поліклініці черг немає в ці дні. Кілька днів тому ходила здавати аналізи, і пройшла цю процедуру за кілька хвилин. Бо не було жодної людини під кабінетом. Отакий наш український землероб: лікуватися і відпочивати він йде тільки глухою зимою!
Понад ставком, у парковій частині зони відпочинку, людей було більше. Прогулювалися невеличкі компанії, сім'ї, мами з дітками в колясках і просто одинокі відпочивальники. А на краю риболовного берега я вперше побачила дядька з вудками! Нарешті, подумала я. Розпитаю у нього про риболовлю.
Та якось не склалося підійти до незнайомця. Відчула, що він побоюється мого пса. І не ризикнула підходити близько до такої людини. Адже добре знаю, що собаки відчувають страх людей, і можуть відреагувати агресією. А я маю вагу майже таку ж, як і мій Хенк. Тому втримати його силою аж ніяк не зможу. Краще не допускати екстремальних подій наперед, ніж виправляти їх вже опісля.
Повною протилежністю паркової зони є інший берег ставу. Одразу ж прийшла на думку назва улюбленого альбому «The Dark Side of the Moon» (Зворотній бік Місяця) ще більш улюблених Pink Floyd. Навіть мелодія стала звучати десь глибоко в підсвідомості... Бо тут я почувалася у своїй стихії, маючи змогу насолоджуватися перебуванням на справжньому рибацькому березі, із вимостками та столиками. Хенк також насолоджувався природою по повній програмі, - тут я відпустила його з повідця. Нікуди не дінеться, стежка понад водою обмежена з обох боків: зліва - вода, справа - глибока канава, заросла чагарниками.
Звісно, не обійшлося і без купання Хенка. Він радісно пішов у воду. Але виявилось, що тут крутий обривчик, і ступивши лапами у воду, одразу занурюєшся по шию (це про собаку). Та все ж бажання поплавати перемогло незручність входу у воду. Правда, виходити на берег Хенку було таки важко...
Пізніше ми таки знайшли краще місце для купання, з більш пологим берегом. А це означає, що при відсутності великої кількості рибалок ми можемо тут покупатися і удвох. Так що цей бік Соснини мені сподобався більше, ніж парковий.