За два дні тепла досить товсте снігове покривало геть зникло. Ще вчора у лісі спостерігала за таненням зробленої кимось снігової скульптури. Як навесні зі стріхи, з неї часто-часто крапала вода. А вже сьогодні на тому місці залишилась маленька купка снігу, дивно вписуючись у бурий колір минулорічних трав.
Луки взагалі здивували: від снігу не залишилось абсолютно нічого! Тепер не 'почитаєш' ні заячих, ні якихось ще слідів. Правда, моїм песикам такий луг подобається ще більше, ніж засніжений. Тому що легше бігати по траві, а не по вкритому твердою кіркою снігу. А слідів їм бачити і не треба: собачий ніс почує їх і так.
От і не справдились мої очікування чорно-білих пейзажів. Он яка зелена польова дорога у нас! Видно, їй допоміг сніг, що довго вкривав травичку від морозу. Оксамитовим килимком серед зими розляглися ці дві зелені смуги посеред жовто-бурого лугу. Такі свіженькі, мілкі, красиві та ніжні травинки. Наче зовсім і не зима надворі...