Не знаю, як хто, а я чомусь завжди звертала і звертаю увагу на українські поля та городи. Бо ці клаптики землі не тільки джерело нашого добробуту, а й ознака зміни пір року та плину часу. І коли після закінчення школи навчання у Києві поселило мене в столичному гуртожитку серед міста, то довго ще не могла звикнути, що тут нема земель, городів, і як наслідок -я не бачу зміни пір року!!!😒
Вже в подальшому своєму міському житті ми знайшли способи жити в ногу з природою, виїжджаючи щовихідних на річку чи в ліс. Всі придорожні поля мною старанно досліджувались. Переживала, щоби бурхливий час змін не залишив ці поля необробленими, адже сільськогосподарські спеціальності все більше виходять із моди, молодь йде в ай-ті та в цифру. А старші люди старіють і не можуть доглядати за землею.
Та, на щастя, поля та городи й досі оброблені. Всюди. Тільки от клята росія відібрала можливість на окупованих та прифронтових територіях сіяти та збирати врожаї. Вони спалюють техніку і врожаї, вбивають худобу і людей... Горе України - заміновані, забруднені залізяччям землі сходу та півдня країни... Ох і буде нам роботи після нашої перемоги!
А в нас не вороги завадили цьогоріч зібрати врожай зернових, а буря. Вона прокотилася околицями 19 липня. Саме зернові культури постраждали дуже сильно: зерно оббило градом, багато полів занамулило потоками води з гористих полів. Наші сусіди, замовивши комбайн для збору врожаю, вийшли в "мінус": оплата обробки поля вартувала дорожче, ніж ті 26 зібраних відер ячменю. А зазвичай вони збирають не 26, а біля 130 відер. Відчуваєте різницю?😰
Але все одно, люблю жнива. За шум комбайнів на полях. За жовтизну стерні серед інших посівів. За розсипане подекуди по стежці зерно. І за оці тюки соломи. Якими дуже часто організатори масових заходів типу фестивалів люблять прикрашати локацію.
Ми із Джес також не пройшли повз, а зробили гарні світлини. На соломі. Щоб наступного року був у всіх гарний врожай. І щоб зникла росія з мапи світу, не приносячи більше горя ніяким землям у світі!
