Досить часто ми не задумуємся, що з нами має статися років через 20 - 30. І це правильно, адже світ мінливий, а ми - непередбачувані у своїх стані здоров'я та впливах на наше життя зовнішніх факторів.
От і я, ніколи б не могла подумати, що доглядатиму стареньких батьків. Здавалося, от тільки діти виросли і можна розслабитись, віддатися улюбленій роботі та хоббі. А ні, не вийде, сказало життя. Мама раптово злягла в реанімацію у 2015-му з обширним інфарктом. Звісно, всі наші з братом сили були кинуті на її одужання.
Коли мама увійшла по серцю в норму, то все одно ми часто приїздили до батьків. Їх городи та кози з курми потребували догляду. А мама і тато вже були зовсім не в силах справлятися з цим своїм господарством.
Згодом тато став здавати позиції, хвороби навалилися всі одразу. За кілька місяців безперервного нашого догляду тато помер...
Маму одну ми залишити не могли у її хаті. Тому спершу брат забрав її до себе в квартиру. А згодом підключилися й ми, давши мамі більш звичне для неї життя, - на дачі. Тут і квіточки, і грядки. І котики, і собачки. Ба, я навіть курочок розвела з такої нагоди.😁 Тут для мами повернулися всі звичні для неї сенси життя, і вона відчула себе навіть корисною, адже допомагала в догляді за всім цим невеличким господарством.
І все би нічого, якби не війна...
Війна зламала все. Слава Богу, ми залишилися цілими, і господарство вціліло також. Але миттєво зникли оті сенси, які тримали нас "на плаву". Діти і внуки в перші ж дні війни виїхали за кордон, ми з чоловіком втратили роботу, і життя зупинилося...
Лиш тепер я знову і знову намагаюся відтворити оті сенси життя. В старій батьківській хаті. Де тільки ми з мамою. Де поки війна - немає шансів ні на роботу, ні на приїзд внуків. А мамі потрібно триматися. Адже в такому віці, 93 роки, їй треба триматися, як нікому. А за що?
Знаєте. Я намагаюся теж тримати форму. Щоб мама бачила, що я з задоволенням знаходжу нові одежі, щоб "здивувати" Шумськ, вийшовши на чергову прогулянку. Замість господарства маю котів і врятованих цуценят, за якими і мама з задоволенням стежить. Он, принесла їй показати малюка. І вже - посмішка, блиск в очах у старенької.
Та головний сенс її життя тепер замкнувся на одному: побачити розвал росії і нашу перемогу. От тоді, як каже мама, можна і вмерти спокійно...
Ось такі сенси "подарував" українцям скажений сусід.
