Дивна вчора була історія. Та й весь день - якийсь незвичайний. Майже магічний.
А сталося ось що.
Я щодня намагаюся робити свіжі фото і відео цуценят, яким терміново шукаю дім. Інакше вони рознесуть по цеглинках нашу літню кухню і з'їдять всі наші кошти, а ми залишимося голодними.🙃
По черзі, планово, по порядку, приношу до хати чергового цуцика і займаюсь його фотосесією для реклами.
Вчора настала черга Тагірчика. Це один із великих цуциків, більший за трьох інших, і менший за найбільшого.😊 А ще він надзвичайно спокійний. Вчора ця його риса допомогла мені зробити шикарні фото, які я розмістила у відповідних групах соцмереж. Таких груп у мене вже ціла колекція, і оголошення розповсюджуються по всій Україні, щоденно, нав'язливо, вперто.
Після цього телефонує сусідка: чи можна привести до вас доньку і внучку, вони приїхали до нас і просяться погратися з вашими цуценятами. Ну а чого б не можна, кажу, - приходьте! Адже мені це тільки на користь: цуценята награються і втомлені будуть спати, а не пищати мені при кожному моєму виході на вулицю. І те, що місцева молодь побачить цуценят та розкаже своїм друзям, теж може прискорити роздачу їх по домівках.
Коротше: поки ми всі тішилися прикольними цуценятами, мені по рекламі зателефонували люди з сусіднього містечка. Спрацювали сьогоднішні світлини Тагірчика: люди готові вже приїхати і його забрати!
Так і вийшло.
Приїхали, привезли гостинців цуцикам, шоколадку нам, сухий корм собачці-мамі. І відвезли Тагірчика своїм батькам. Він там до тепла житиме в домі, а на літо - в будці, з вільним виходом у закритий двір. Прекрасно, це саме те, що я і шукаю для прилаштування!
А коли наші гості з Тагірчиком поїхали, я зателефонувала сусідці. Кажу: приходьте ще погратися з собачками, ви притягуєте їм гарних господарів!😁
