Нове - це давно прочитане старе.
Саме так мені асоціювалась наша прогулянка у підлісок за озером.
Чому? - Та дуже просто: про фотополювання дуже любила читати ще у дитинтстві. Бо там дорослі не вбивали звірів, а робили світлини із ними. Щоб показати світу красу та велич дикої природи.
А ми вирішили просто перевірити, чи є грибочки після дощу.
Пішли разом із песиками.
Без корзинки.
Навіть без 'чергового' пакету в сумочці зі смаколиками для собачок, яка завжди зі мною під час гуляння.
А попід соснами - ось таке:
Розгублено кліпаючи одне на одного здивованими очима, думаємо із коханим, що з цим робити.
Спочатку пару перших грибочків автоматично були зібрані. Але вчасно зуптнитися нас заставив здоровий глузд і практичний розрахунок.
Для чого нам маслюки, якщо їх немає кому їсти? Консервувати чи заморожувати на зиму ще рано. Тим більше, що минулорічні ще є, в будь-якому із названих варіантів. Мені поки що гриби протипоказані. А готувати особисто для коханого не можу - він категорично проти таких жертв із мого боку.
Що залишається?
Фотографувати красиві знахідки, щоб наступного разу по даті світлин знову вийти на грибалку!
І добре було б, щоб на справжню. Щоб всі були здорові і могли їсти все, що хочуть. Щоб настав мир і наші дорогі діти, внуки та просто родичі і друзі могли частіше заходити в гості. От тоді запаси смаколиків дуже навіть пригодяться!
А поки що - насолоджуємся природою разом із нашими веселими песиками. 🌲🍄🐕
