От так і склалася доля викинутої кимось молоденької собачки: із бездомної бродяжки вона перетворюється в найулюбленішу собаку сім'ї. І вже всім зрозуміло, що її ніхто нікому не віддасть, хоча у планах було прилаштування собачки в новий дім після стерилізації. Але чим довше Джес у нас, тим більше вимог до потенціальних нових власників. А в нашій сільській місцевості ставити такі вимоги - це означає відрізати надію на прилаштування, бо тут собака не друг сім'ї (на превеликий жаль), а - "дзвіночок", "треба щоб гавкало", "щоб не ганяв курей", "на ланцюг щоб не топтав грядки", "маю корову то не пропаде", "свиням даватиму їсти, і собаці кину", "їсти маємо що, поділимось із собакою", і т.д., і т.п....
Чесно - я вже мабуть старію, бо переконувати суспільство у жахливості такого ставлення до тварин просто втомилася.
Он у сусіда пес - зачинений тижнями у вольєрі. Іноді на ніч його відпускають на самовигул. То або собаки порвуть, або кліщів нахапається, або наїсться сміття.
У родичів песик недавно помер, просидівши все своє життя на метровому ланцюгу. Ще в одних молодих сусідів сучечка сидить на такому ж метровому ланцюгу, її пічкають уколами від тічки, бо приводила по семеро цуценят двічі на рік. Але стерилізувати категорично не йдуть, а про ланцюг зняти то взагалі нема мови: городи потопче...
Тому тішуся нашому рішенню залишити Джес у нас. І бачу, як розквітає ця колись залякана і нещасна собака. Та що там казати, - мені тепер дуже часто саме вона допомагає в скрутну хвилину триматися на цьому світі.
Ех, всім би бездомним таку долю. А ще краще, щоб їх взагалі не було. Та - я не доживу до такого рівня свідомості українців...😒
