Війна набрала нових обертів. Росіянці в агонії вирішили закидати наші міста всіма видами ракет та дронів, щоб принести максимум руйнувань та жертв. Слово "вчергове здійснена ракетна атака балістикою" несе під собою десятки та сотні відібраних життів ні в чому не винних мирних мешканців України, розбиті вщент домівки та майно людей, знищені підприємства та мирні установи. Навіть духовними святинями варвари не гребують, то що вже й говорити про якийсь там знищений пологовий будинок чи дитсадочок. Нелюдям все одно, кого вбивати і що спалити: лікарню чи стайню з кіньми, дітей на майданчику чи собак у притулку...
Сьогоднішня ніч не стала виключенням. Жорстока ракетна атака знову руйнувала столицю. Я не уявляю, як ті люди витримують таке життя... Ще й працюють, лікують, вчать, виробляють та надають інші постуги...
Ми не спали. Хоча до нас поки не долітало. Та ніхто і ніде сьогодні не застрахований від російського терору. І я ніколи не виключаю, що і наш дім може зникнути в один момент, потрапивши під удар скажених росіян. Вони ж полюбили направляти свої ракети на підприємства, а ми живемо біля промзони. І ця фраза киянки, моєї доброї рятувальниці, лікарки ОХМАДИТу, сказана після чергового обстрілу Києва росіянами - "цього разу не я, одягайся і йди на роботу" - ця фраза завжди зі мною. І я мрію про неї забути, як про страшний сон. Та для цього потрібно всього лиш одне: повний розпад російської імперії. На малесенькі окремі незалежні шматочки. І щоб кожен із них нарешті побачив своє справжнє, історичне лице, а не нав'язану неіснуючу націю. І розвивав кожен свою культуру і традиції, а не кланявся віками пушкіну з толстим.
Боже, якщо ти є.
Зупини війну.
Молю!🙏
