Все. Немає більше винограду. Того, що ріс у посадці понад городами, за промзоною. Що плівся по аличі та всіх деревах, які траплялися йому на шляху.
І аличі тепер немає. Всю посадку сьогодні вранці я побачила зрізаною. Акуратно складені гілляччя вздовж дороги. І купи сміття, що роками нерадиві жителі містечка звозили і викидали під ці кущі. Наче думали, що воно тут саме по собі переробиться і стане добривом для землі.
Не переробилось.
Ось, погляньте, що ви робите із рідною землею. Воно віками отак і лежатиме. Варвари. 😡
Дивлячись на весь цей розгардіяш, я раділа. Хоч хтось взявся розчистити ці гадюшники. Надіюсь, це роблять люди із підприємства, що працює поруч. Не знаю, чим вони займаються, але там постійно є рух людей і фур. Значить, підприємство працює. І якщо воно розширятиметься за рахунок оцієї закиданої сміттям посадки та наведе тут порядок, - це прекрасно. Бо поруч же така краса: ставок, доглянуті городи на горбочках, церкви у навколишніх селах... А як тут виспівують пташки навесні!!! Це ж справжній рай для душі. І ніяк тут не вписується все оце сміття...
Моя б воля то такі чистки проводила би громадою щосуботи. І за кілька місяців всі місцеві стихійні звалища були б ліквідовані. Але.
А що далі? Як перевиховати недолугих людей-посмітюх, яким важко чи то дорого вивозити сміття законним способом, уклавши договір із місцевими комунальними службами? Як навчити любити та берегти свою рідну землю для наступних поколінь? Щоб нащадки також могли насолоджуватися риболовлею у ставку, співом птахів у чистому небі, зміні пір року на незасмічених пустирях...
Чистка посадок не допоможе.
А яка тоді допоможе? Питання риторичне. На жаль...
