Не хотілося згадувати цю дату. Занадто багато болю та страждань почалося саме в ті дні для нашого народу. Занадто великим стресом став розгін мирних студентів в ніч 30 листопада 2013 року.
Далі були дні і ночі, сповнені жаху від дій влади та так званих 'тітушок'. Не вірилось, що це відбувається у нас в Україні. Кадри із Майдану були схожі на якийсь кривавий режим Піночета. Але ж там були НАШІ ЛЮДИ, що піднялися відстояти справедливість. Наші діти, брати і сестри.
Телевізор тими тижнями не вимикався цілодобово. "А за вікном Майже весна" Вакарчука не покидала душу. Здається, ця мелодія допомагала утримати баланс між жахом від дикості дій влади і впевненістю - Майдан доб'ється змін цієї влади, Україна стане нарешті демократичною, прогресивною та справедливою до всіх громадян. Тільки б не було жертв...
А вони були. Спочатку типу "випадково", від "шальної кулі невідомо кого" загинули Нігоян та Жізнєвський. Потім - Юру Вербицького знайшли закатованим десь у передмісті. А в лютому 2014-го був штурм Майдану Беркутівцями... і з'явилася "Небесна сотня"... 😱😰
Не хочу згадувати ні 2013-й, ні 2014-й. Це були місяці якогось психоделу, що розіграла кривава влада на всіх майданах українських міст. Це були роки шоку від тихої здачі нашого Криму та від окупації Донбасу. Але ніколи не могла навіть думку допустити, що у 2022-му росія таки вторгнеться на нашу землю. Щоб стерти нас з лиця землі. Знищити, наче нас ніколи не існувало. А от - скоро два роки, як вторглися.
Знаєте. Вірю, що Майдан показав: зло завжди програє, добро перемагає. Тому і тепер Україна переможе у цій несправедливій загарбницькій акції путіністської росії. Бо вони здатні творити тільки зло. Яке ніколи не зможе перемогти ДОБРО.
Слава Україні!🇺🇦
