Наш друг, член сім'ї... охоронець. Як думаєте, про яку тваринку йдеться? Про кота:)
Ще рік тому я й уявити не могла, що у моїй квартирі з'явиться цей чудік.
Чорнюху підібрала моя донька минулого літа. Швидше за все його хтось викинув, бо з'явився нізвідки. Він був покусаний, дуже худий і мав проблеми зі зубами. Не міг їсти, просто відстрибував від їжі. Лікування давало тимчасовий результат, тому згодом йому вирвали майже всі зуби. Аж тоді покращало. Зараз має лише два ікла, але це його не обмежує:)
Так сталося, що минулої зими у моєї доньки зібралася банда аж із чотирьох котів... Це вже було трохи забагато для 1-кімнатної квартири. Чорного я страшенно не любила. Він був забіяка та іноді влаштовував розборки з "господарем" дому котом Васею. Але якось ми з чоловіком прийшли погодувати котиків (донька була у від'їзді). Чорний виліз на коліна чоловікові і гарненько муркотів. Так його доля вирішилася. Маю на увазі кота.
Ми наважилися прихистити цього бандюка. І нарешті він став спокійним, чемним і поважним, йому дуже сподобалося бути єдиним котом в хаті.
Влітку Чорнюха поїхав на канікули в село, де жила тимчасово донька. І знову зустрівся з давніми друзями - Сірим, Ваською і Варварою. Оскільки там величезна територія, та і будинок більших розмірів, ніж квартира, то конфліктів не виникало. Вони навіть почали дружити.
Чорнюха багато гуляв. На той час він вже сильно потовстів, але іноді показував справжні трюки і легко лазив по всяких перекладинах.
А по вечорах любив визирати у віконечко і сторожити.
Був у нас там запеклий ворог - сусідський кіт. Власне, найближчі до нас будинки не жилі, а це чудо приходило трошки здаля. Наші коти мали завжди відчинене маленьке віконце, щоб у час відсутності людей мати змогу гуляти, але ночувати в хаті. Ні людина, ні собака туди б не залізли. Ми думали, що це чудовий винахід. Село у нас безлюдне, машини не їздять, бродячих собак нема. Але... Чужий зайда-кіт теж швидко навчився користуватися драбиною і лізти в хату. Це було жахливо, адже ми не могли лишити котикам запас їжі і постійно боялися бійок.
Донька старалася надовго нікуди не їздити, але по роботі іноді мала ночувати у Львові.
Та навіть коли ми були на місці, то сусідський кіт нагло бродив під самою хатою. Ми кілька разів бачили, як Чорнюха бився з ворогом. Вони обоє дуже сильні, але ж наш кіт не має зубів!!! Проте він прогнав чужака. Як жаль, що наші не могли об'єднатися, щоб дати йому прочуханок. Коти не стадні тварини. Вони просто втікали, хіба що кішка Варя здалеку гарчала, щоб хоч якось показати сміливість.
Ці пригоди псували життя не лише котам, але й людям...
Нарешті похолодало і тепер Чорний знову - львівський пан. Полюбляє бігати за "мишкою" і багато спить. А ви знаєте, що тваринкам теж сняться сни? Може Чорному сняться його літні пригоди?
Ось так у моєму житті з'явився кіт, якого я вже встигла дуже полюбити!