19-річний Ільназ Галявієв запостив у своєму телеграм каналі з назвою “Бог” селфік з підписом: “Сегодня убью огромное количество биомусора и сам застрелюсь”.
Мені згадуються інші випадки, також в Україні, коли усвідомлення “Я — Бог” приводило до вбивства або самовбивства. Релігія загалом покликана відповідати на питання життя і смерті. Ще, коли молоді люди вбивають себе прямо з оглядового майданчика Почаєва, мене це не просто обурює, це вибішує.
Відповідь на питання життя і смерті не була дана ні на етапі загальної освіти, ні з боку масового християнства, що підтримується державою. Особливо гірко справи стоять в УПЦ МП і РПЦ, але ніякої кардинальної різниці між ними і нашими УГКЦ чи ПЦУ чи УПЦ КП — немає.
Будь-яка традиційна релігія буде давати, як правило, тільки часткову відповідь. Молоді люди не тупі. Вони розуміють, що той, хто кричить про монополію на істину, є не більше ніж крикливим брехуном.
І навіть попри те, що вони не тупі, їм не вистачає часу копнути глибше, і авторитетні інститути традиційних масових релігій дотискають їх, заставляють сумніватися у своїх судженнях, приймати положення цих релігій без осмислення. Без наслідків таке, очевидно, не минається.
Я про це писав один раз простими словами; другий раз — уже з ухилом в математичну і філософську мову. Але писав якось настільки тихо, скромно і непримітно, що, як завжди, цей кусок інформації не дійде вчасно до бога, який вирішив викинутись із вікна. Звичайно, люди списують набагато більше і набагато якісніше, ніж я, але і того виявляється недостатньо аби перекричати традиційні релігії.
На каналі Ільназа — триста-чотириста людей підписоти. Як для його віку і як для Татарстана (а також, як для дуже вузької ніші каналу), мені це здається дуже солідним показником. Я йому, бляха, заздрю. На моєму каналі Рух Гіперіан (де, правда, роками нічого не поститься) ні на крок у питаннях духовності не відходиться від здорового глузду, емпіричного досвіду та етики. І в мене аж троє людей в підписниках, включно зі мною. Причому двоє з них підписались із ввічливості, заради накрутки метрик каналу.
До речі, можливо час поміняти цю ситуацію на краще і підписатись-таки на канал раціональної духовності. А ще влізти в чат і знатно потролити адміна.
Ільназ припустився двох помилок в осмисленні свого переживання:
1. Ототожнив себе (психологічне eго) з вищою силою, Богом. Але варто розуміти, що нам невідомі тонкощі смислу, які він вкладав у слова “Я” і “Бог”.
2. Дозволив собі переповнитись “ненавистю до кожного конкретно” із того самого невичерпного джерела, Бога; це називається “інфляцією его” або просто одержимістю.
Ці дві помилки самі в собі натякають на правильне рішення.
1. Не ототожнювати себе, частковий прояв, із Цілим. Ототожнення приведе до переповнення і одержимості.
2. Розуміти, що Бог є невичерпним джерелом усіх енергій та усіх емоцій, і що у Ільназа, як у особистості, є вибір і воля, яких емоцій набрати з цього Джерела. Ненависть належить до тіньового аспекту Бога. Це ще називають “шляхом лівої руки”, чи “Марс в раджа-гуні” — неважливо, як це називати; важливо те, що загалом порушувати рівновагу і ставати на одну сторону полярності, це помилка. Бог це і Світло, і Тінь.
З безпосередньої (імманентної) перспективи особистості, Ільназ мав би розуміти, що руйнує власне життя як громадянина і учасника спільноти; руйнує життя спільноти і конкретно десятків людей (встиг убити учителя та сімох школярів, поранив ще двадцятьох).
З позаосяжної (трансцедентної) перспективи Бога, якби Ільназ насправді настільки “прокинувся”, що побачив себе як прояв Божої волі, він мав би також розуміти, що намагається зруйнувати Себе, а цього в Нього ніяк і ніколи не вийде. Його абстрактна ненависть до Себе не може досягти мети, якщо Ільназ уб’є хоч сотні хоч тисячі незнайомих людей. Найкращим рішенням було би продовжувати накопичувати доступний досвід у своїй поточній інкарнації / аватарі / формі.
Ведичні системи (або кваліфікований психотерапевт) могли би дати прийнятне тлумачення досвіду, що накрив Ільназа. Однак на Росії, як нам відомо, царить ПГМчик, і саме на цю причину наприклад Нєвзоров списує стрілянину.
Якби Ільназ насправді проявив волю визначити об’єкт своєї ненависті, то серйознішим підходом було би спочатку поберегти себе і розібратись, на що його ненависть насправді спрямована. На певну конкретну рису чи прояв характеру, на суспільну несправедливість? Уже, скоріше за все, не дізнаємось.
Нам лишається тільки підняти умовні келихи за те, щоб такого не сталось у наших школах і за адекватну психологічну, релігійну і філософську освіту.
