Хіба теплішає? Ще ні. Та сонце з кожним ранком вище. Душа зчекалася весни. І відчува її все ближче. *Публікую для вас власні вірші та фото." З повагою @sonyanka

Твоє схвильоване волосся Легкою ніжністю спадає. Я, мов шедевр, розглядаю, Й тебе впускаю у свій простір. А ти – повітряна, прозора. Смієшся променями світла. Я доленосно не помітив, Що поміж нами ціле

Так долго мне хотелось "не того", И "не с таким", и "не с такими"... А время просто дальше шло, И сжалось в точку вдруг Из бесконечных линий. Тогда и поняла, что я "не

Очень личная зима Окутывала мехом одиночества. Искры желаний гнала И запить давала винной горечью. В сердце впускала ледяные цветы мудрости. А, уходя, рыдала От собственной глупости. Долго не отпускала

Ребенок взрослеет. Изменяются интересы и диапазон размышлений: Мимо моего уха что-то пролетело. Сын: - Осторожно! Эта ракета не контролируется. Я: - Нельзя запускать то, что не контролируется. Сын: - Вообще-то

Мандрую лабіринтами кварталів. З них шлях виводить аж у небокрай. Чаклує сонце кольорові хмари І зачіпається за снігову печаль. Вона плете деревам чорні віти. Вона снігами поле забілить. Змішає сніг із

Минулому в долоні плескати не треба. Воно вже відійшло за небокрай. До зросту щирою любов'ю Паростки майбутнього плекай! Публікую для вас власні вірші та фото. Бажаю вам сонця на душі в будь-яку життєву

Тікає місто вогнями рекламними. Тебе і мене за собою витягує. А нам би по різні боки вулиці! Але ж веде щось далеке від мудрості... Публікую для вас власні вірші та фото. Бажаю вам сонця на душі в будь-яку

Чи бачив ти як дощ цілує квіти? Так ти мене словами напував. А я не знала де себе подіти, Бо так чекала сонця з-поміж хмар... Публікую для вас власні вірші та фото. Бажаю вам сонця на душі в будь-яку життєву

Ти – ніби лабіринт. Сам із себе не знайдеш виходу. У перетинах стін Мандрує відлуння виборів. А ти блукаєш, шукаєш Щось щемне й крихке. Що у серці заграє Й власний шлях прокладе. Публікую для вас власні

Які глибини душа ховає, Таємниці й дива. Не розтопивши снігу, Ти не пізнаєш... Кроки назустріч, Довіра й терпіння Наблизять до суті, Так, неодмінно. Але будь обережний, Не торкайся даремно. Бо зламати

Душа півонії легкозаймиста. Щільно захована в бутоні міцнім. Потоки променів збудять пелюстки. Вони короною розкриють сутність: Краса із гордістю в танку сплітаються. Ніби промовисто та все минається.

Не плач! А, може, й плач. Вода солона топить кригу, Яка охоплює з невдач. Це шанс прокинутись сновиді. Відчути що життя живе. Хай навіть б'ється десь, З-під снігу. Але ще є! Але ще є! Публікую для вас

Мов з паперу засніжене поле. Ані кроку, що слід би залишив. Хмари в небі теж паперові. Чорно-білий весь колір понищив. А рослини – немов орігамі. Хитро складені жартами вітру. Визирають й чорніють кутами.

Повітря легке та свіже. Хрумтить не глибокий сніг. Вдало доповнює тишу. Крихти бентежать мить. Багато ця ковдра ховає Майбутнього і таємниць. Відлига лише розгадає. Але ще багато зими. Публікую для вас

Замалюй все написане, Бо воно невпинно справджується. Хотілось писати істини. Але хто знає, які з них справжні. І навіщо слова поєднуються, Розповідають історії. Об'єднують і роз'єднують... Відгадавши

Лишається зовсім трішки. Ніби стрибнути на останню підніжку Єдиного потяга, Який везе до щастя Без багажного мотлоху. Аж раптом перон не відпускає. Ти бачиш його не вперше, Але цього разу він палає. Горить

В тобі проросли краплі душі моєї. І серця. З того немає нової ідеї. Не скласти розбите скельце. Але болітиме довіку. Тобі. Мені. Гортатимеш віршів сторінки. Обійматимеш крізь сни. В особливо схожі ночі

Я обернулась кам'яною леді. Мов з криги серце й мускули обличчя. І майже вже нікому не розгледіть Те, що ховає спокій звичний. Став гумор крижаним сарказмом. Турбота, мов суха опіка. І, що найгірше, серце

Життя мереживо Лиш випадковістю обмежене. У пошуках та звершеннях Мандруєш візерунками-стежками – Чужими слідами чи своїми першими. Публікую для вас власні вірші та фото. Бажаю вам сонця на душі за будь-якої