Я обернулась кам'яною леді.
Мов з криги серце й мускули обличчя.
І майже вже нікому не розгледіть
Те, що ховає спокій звичний.
Став гумор крижаним сарказмом.
Турбота, мов суха опіка.
І, що найгірше, серце власне
Навіть думками не зігріте.
Втрати вбивають емоційність.
Натомість проросте тривожність.
Це органічні ніби зміни.
Та, сподіваюсь, тимчасові.
І найскладніше – прокидатись.
Повірити в життя й майбутнє.
Частіше щиро посміхатись.
Та знов наважитись відчути.
Публікую для вас власні вірші та фото.
Бажаю вам знаходити своє сонце завжди!!!
Щиро,
