Вчора ходили з друзями — з подругами та їхніми чоловіками — до театру на балет «Лісова пісня» за мотивами твору Лісова пісня Леся Українка. Постановка — від творців балету "Тіні забутих предків" — і, як і попередня їхня робота, вона мені дуже сподобалася.
Дуже красива хореографія. Через мінімалістичні, дещо нереалістичні декорації настрій і тон сцени передавалися світлом і, власне, танцем — і це було справді сильно. Щоправда, без знання сюжету не все легко вгадати, про що не забув сказати мені мій чоловік … але це ж чоловіки, ви їх знаєте 😉
Та зараз трохи не про це.
Перед виставою ми не встигли повечеряти, тож мали лише пів години й вирішили зайти швидко перекусити в "Львівські круасани". Там дуже смачно — і це не реклама (хоча я була б не проти 😉). Ей, рекламодавці, звертайте увагу! Жартую… хоча, як відомо, у кожному жарті є лише частка жарту.
Поки чекали на замовлення, читали побажання від клієнтів з різних міст. І мене дуже вразили слова військових. Вони писали, що завжди забігають у «Львівські круасани» перед виходом на позиції. І навряд чи йдеться про сам Львів — ця мережа є в багатьох містах України, навіть близько до сходу.
Вони пишуть, що вірять: ще повернуться й знову їстимуть свої улюблені круасани повним складом. Тобто всі повернуться живими. 🥲
Це так вдарило в саме серце! Ми часто не розуміємо й не цінуємо того, що маємо. Не замислюємося, якою ціною нам це дається. Іноді — ціною чиїхось життів. Життів тих захисників, які не повернулися з позицій.
А ще в кінці вони написали: «Кожен донат має значення».
І справді — навіть якщо це вартість однієї кави, для когось це вже допомога. Якщо таких донатів багато — це сила.
Наші донати потрібні хлопцям. Тож підтримуймо їх завжди, коли маємо можливість.
А ви донатите?
