Ми дружимо з дитинства. Ми навіть родичі, не дуже близькі. Десь в четвертому поколінні. Але в селі люди родичаються і пам'ятають про своє коріння.
Це було восени. Одного разу, пізньої осені, пішла в гості до Світлани. Ми вирішили трохи прогулятися до наших ставів, тому що прилетіло дуже багато лебедів. Ми хотіли подивитись на цих чудових, благородних птахів. І дійсно, було їх так багато, що ставок був весь білий. Птахи , напевно,зупинилися перепочити перед довгою дорогою в теплі краї.
Налюбувавшись красою,ми добре змерзли. Тому
вирішили піти додому. По дорозі нашу увагу привернуло щось незвичне на березі. В траві,біля самої води билася біла птаха. Вона ніби хотіла звільнитися від чогось. Це була біла чапля.
Ми підійшли ближче і побачили, що її тоненька ніжка попала в капкан і була переломана. Потрібно було розкрити капкан і звільнити бідну пташку. Світлана тримала пташку, а я відкривала капкан. Чапля мала дуже біле і ніжне-ніжне пір'я. Вона дуже нас боялася, і не рощуміла, що ми хочемо їй допомогти.
Це було непросто, але ми це зробили.
Ніжка чаплі була зламана, теліпалася на шкірці.Треба було рятувати пташку від крововтрати і думати як скріпити переламану ногу. Пішли додому до Світлани. Подумали,що потрібно накласти гіпс.
На допомогу прийшла Марія, дочка Світлани.
Все було зроблено. Чапля врятована. Світлана поселила чаплю в себе в курнику, і з через якийсь час випустила на волю.
Без нашої допомоги біла чапля би пропала.
Для чого ставити капкани? Кого вони ловили? У цей капкан міг потрапити будь-хто, чи дитина, чи людина!
Через довгі роки згадалась ця історія. Чи вижила наша врятована чапля в дикій природі? Буду надіятися, що так.