The full-scale war in the country has been going on for almost 3 months, and during this time, many have learned to cope with emotional swings, somehow keep themselves afloat and remain functional. Despite the fact that in Kyiv life (seems) to return to normal and people return from different countries and cities to their homes, every day terrible things happen all over the country. I know that many people prefer to limit the flow of bad news, to avoid exposure to them. I know how important it is for us to maintain our mental health, but at the same time I understand that it is equally important to see, realize and remember all the horrors that are happening.
Повномасштабна війна в країні триває вже майже 3 місяці, і за цей час багато хто навчився справлятися з емоційними гойдалками, якось тримати себе на плаву і залишатися функціональними. Незважаючи на те, що у Києві життя (здається) повертається до того, що було раніше, і люди повертаються з різних країн та міст у свої будинки, щодня по всій країні відбуваються страшні речі. Знаю, що багато хто воліє обмежувати потік поганих новин, абстрагуватися від них. Я знаю, як важливо нам підтримувати своє ментальне здоров'я, але водночас розумію, що не менш важливо бачити, усвідомлювати та запам'ятовувати всі ті жахи, що відбуваються.
Ukrainian troops ride a motorcycle on the road connecting Kharkiv and a village recently retaken by the Ukrainian army [Ricardo Moraes/Reuters]. CREDIT
It is pleasant and incredibly joyful to hear that little by little, meter by meter, the Armed Forces of Ukraine are liberating settlements in the Kharkiv region. But the blood in the veins freezes from the news that comes from there. Cases of looting, torture and rape are blatant, they make you want to scream, anger boils and only "How?", "Why?" and “What for? come to mind. A 9-month-old girl was raped with a candle in front of her mother, a 1-year-old boy was raped by two russian soldiers (the boy died), two men (67 and 78 years old) were raped - these atrocities know no boundaries and defy explanation. This is not about sexual pleasure, this is about a perverted, cruel and inexplicable manifestation of power - in the most vile and violent form - in the best traditions of the rashists.
Приємно та неймовірно радісно чути про те, що потроху, метр за метром, Збройні Сили України звільняють населені пункти у Харківській області. Але кров у жилах холоне від новин, які надходять звідти. Випадки мародерства, тортур та зґвалтувань кричущі, від них хочеться волати, гнів кипить і в голові лиш "Як?", "Навіщо?" і "Чому?. 9-місячну дівчинку зґвалтували свічкою на очах матері, 1-річного хлопчика зґвалтували двоє російських содлат (хлопчик помер), зґвалтовані двоє чоловіків (67 і 78 років) - ці звірства не знають кордонів і не піддаються поясненню. Це не про сексуальне задоволення, це про збочений, жорстокий і нез'ясовний прояв влади - у наймерзеннішій і насильницькій формі - у найкращих традиціях рашистів.
A topless protester with blue and yellow paint across her chest and stomach ran onto the red carpet at the Cannes Film Festival on Friday protesting sexual violence in Ukraine. CREDIT
After such news, there is not a drop of humanity left in me in relation to these animals. And I'm not a bit ashamed of it. I'm tired of getting into the shoes of others and scolding myself for hatred, thinking that in this way I sink to the level of the aggressor. I realized I'm not the one to blame. It is my people who are suffering and dying because someone has decided that we have no right to exist. And we all have every right not only to anger and sorrow, but also to pure hatred.
Після таких новин у мені не залишається жодної краплини людяності по відношенню до цих звірів. І мені анітрошечки за це не соромно. Я втомилася входити в становище і лаяти себе за ненависть, думаючи, що таким чином я опускаюся до рівня агресора. Але потім я зрозуміла, що мене нема за що звинувачувати. Це мій народ страждає та гине, бо хтось вирішив, що ми не маємо права на існування. І ми всі маємо повне право не лише на злість та скорботу, а й на чисту ненависть.
A woman representing a rape victim leads protesters in Berlin demonstrating in an April 16 march against Russian military aggression in the ongoing wars in Ukraine and Syria. Adam Berry/Getty Images. CREDIT
And I do not think that this feeling is destructive. On the contrary, it helps us to concentrate on achieving victory, on defense. It will help us not to get used to a measured "rear" life, but to constantly work in order to help the army and other Ukrainians who need it. Today we should all be for one, be with each other, use even the most seemingly negative emotions for constructive purposes. Don't shut yourself up and suppress your emotions. We cannot control their occurrence, but it is up to us to decide how we will dispose of these emotions.
І я не вважаю, що це почуття руйнівне. Навпаки, воно допомагає сконцентруватися на досягненні перемоги, на обороні. Воно допоможе нам не звикати до розміреного "тилового" життя, а постійно працювати для того, щоб допомагати армії та іншим українцям, які цього потребують. Сьогодні ми всі маємо бути за одне, бути одне з одним, використовувати навіть найбільш, здавалося б, негативні емоції в конструктивних цілях. Не варто замикатися у собі та пригнічувати свої емоції. Ми не можемо контролювати їхнє виникнення, та можемо вирішувати, як цими емоціями розпоряджатися.
Тож бережіть себе, адже тільки так ми можемо берегти Україну!
