Returned to Kyiv after visiting grandparents in the Mykolaiv region. Such trips during the war are very unusual - for us, this is the second time we have traveled across the country since the beginning of a full-scale invasion.
Повернулися до Києва після відвідування бабусі і дідуся в Миколаївській області. Такі подорожі під час війни дуже незвичні - для нас це вже друге пересування країною з початку повномасштабного вторгнення.
During these almost six months, I heard air raid sirens, and hid in shelters from the sounds of artillery fire (very scary), and went through a million of block posts. But all this was quite a long time ago - the bad is quickly forgotten. And so we went to the Mykolaiv region. I'll be honest - it was quite scary to go south, considering that Mykolaiv is shelled almost every day. The further to the line of contact, the more checks, which is absolutely logical, but also creates the appropriate entourage.
За ці майже півроку я й чула сирени повітряної тривоги, і ховалася у сховищах від звуків артобстрілів (дуже лячно), і пройшла мільйон блокопстів. Але все це було досить давно - погане дуже швидко забувається. І от ми вирушили у Миколаївську область. Скажу чесно - було досить страшно їхати на південь, враховуючи, що Миколаїв піддається обстрілам майже щодня. Що далі до лінії зіткнення - то більше перевірок, що є абсолютно логічним, але й створює відповідний антураж.
Billboard in Mykolaiv. Similar billboards can be seen in the whole region. CREDIT
My grandparents said that several times they saw rockets fly overhead, sometimes they see fighter jets. When the fighting was going on in the Kyiv region, my lifestyle was rather "shelter-like", and although I heard a lot, I saw little. But they saw a lot.
Бабуся з дідусем розказували, що декілька разів бачили, як над головами пролітали ракети, іноді бачать винищувачі. Коли на Київщині точилися бої, мій спосіб життя був досить "сховищним", і хоч я багато чула, я мало бачила. А они от й бачили багато.
And in general, it is a pure truth that a person gets used to everything. So my relatives in the Mykolaiv region lead the same way of life as we do. They try to live, work, be happy for something, help somehow. But everything is permeated by the war: every news from work, from leisure time, about other relatives or friends is infused by the war. It is already somewhere in the subcortex, unconscious. Only six months have passed. Or as much as six months. I don't even know if it's too much or too little. But the war has become a sad reality: there are fresh burials with flags in the cemeteries, every third family in the village sent someone to the front.
А загалом, чиста правда, що людина звикає до всього. От і мої родичі в Миколаївській області ведуть такий самий спосіб життя, як і ми. Намагаються жити, працювати, чомусь радіти, якось допомагати. Але війною все просякнуто: кожна новина з роботи, з дозвілля, про інших родичів чи про друзів війною як червоною ниткою пронизана. Це вже десь на підкорку, несвідомо. Пройшло всього півроку. Чи аж півроку. Навіть вже не знаю, це мало, чи багато. Але війна стала сумною реальністю: на кладовищах свіжі поховання з прапорами, в селі кожна третя родина когось відправила на фронт.
This trip was somewhat of a cold shower for me, which should be a useful lesson. No matter how "calm" and "rear" life we live in Kyiv, we must remember that the war is still here. We must help our defenders and volunteers, as well as fight on the information front. It is necessary to do this every time more actively, because this is the only way we can defeat the racist onslaught and restore peace in our entire territory - so that trips to friends and relatives cause only positive emotions, and not this endless pain.
Ця поїздка була для мене певною мірою холодним душем, який має бути корисним уроком. Яке б "спокійне" та "тилове" життя ми не жили б в Києві, маємо пам'ятати, що війна ще тут. Маємо допомагати нашим захисникам та волонтерам, а також боротися на інформаційному фронті. Треба робити це щоразу активніше, бо тільки так ми зможемо перемогти рашистську навалу та відновити мир на всій нашій території - щоб поїздки до друзів та родичів викликали лише позитивні емоції, а не цей нескінченний біль.
Тож борімося, і усіх поборемо!
So, let's fight, and we'll fight it all!
