Привіт друзі. Вчора було перше вересня. Великий день. Крім різкого перепаду погодних умов і «магнітних бурь» було свято знань. Мій син, цього року, йде вже в другий клас. Не дивлячись ні на що, в мене вийшло бути присутнім на святі першого дзвоника.
Cтворено за допомогою ШІ
Син ходить до прогресивної школи, про яку можна тільки мріяти в умовах війни. Так, як я і колишня дружина працюємо, школа де син може бути із самого ранку, в позитивній атмосфері, з 4-х разовим харчуванням, надійним укриттям – ідеальний варіант вне залежності від вартості.
Під час свого виступу, творець школи, декламувала вірш Ліни Костенко «Крила». Слова цього віршу у її виконанні, вразили мене в саме серце.
А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина…
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір’я,
А з правди, чесноти і довір’я.
У кого – з вірності у коханні.
У кого – з вічного поривання.
У кого – з щирості до роботи.
У кого – з щедрості на турботи.
У кого – з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає…
А крила має. А крила має!
Я згадав, що і я маю крила. Правда, в останнє я користувався ними ой як давно. Що ж, пора діставати крила і летіти на зустіч своїй Мрії…