Всім привіт. Був час, коли я вів щоденник. Перечитуючи свої записи за минулі роки я знайшов ось таку романтичну історію, якою хочу зараз поділитись. Історія в тому вигляді в якому була записана кілька років тому.
Історія одного дня:
«Вчора Я прокинувся дуже пізно, тому що хотів перезавести будильник «ще на 10 хвилин», але відключив його. Я прокинувся в такий час, коли зазвичай виходив з дому на роботу…
Усвідомивши скільки часу, Я швидко зробив усі гігієнічні процедури та збирався їхати машиною на роботу. У вікно подивитися – не було часу.
Вибігши надвір, я був у шоці. Всюди лежало близько 30 сантиметрів снігу. Крім цих 30 сантиметрів двірник, що розчищав пішохідні доріжки, викидав увесь сніг на виїзд. У результаті вийшло добрих 50 см снігу. Про машину я практично відразу забув і пішов пішки.
Хоч на вулиці було дуже гарно, мені було не до цього – я поспішав на роботу. Йти було важко, в одній руці я тримав свою робочу сумку в іншій пакет з пляшкою шампанського, цукерками, кавою та фруктами (пакет призначався як подарунок перед річним статистичним звітом). Ось з такою ношею я йшов практично 30 хвилин, пішки, по снігу глибиною 20-30 см. В цей час мені в обличчя дув сильний вітер, що асипав снігом. Окуляри обліпили снігом, і я погано бачив.
На роботу я прийшов вчасно, але на 25 хвилин пізніше, ніж завжди. Перше що я зробив – зателефонував жінці, якій мені потрібно було здавати звіт, і попросив перенести здачу на другий день. Вона була не в настрої, бо сама йшла на роботу пішки і віддмовила в перенесені здачі. Попередивши свого начальника, я вирушив у центр міста на здавання звіту.
Єдиний спосіб дістатися – громадський транспорт. З огляду на те, що комунальні служби не встигали чистити дороги, він ходив зовсім не регулярно. Але я не поспішав. Під час того, як я стояв на зупинці, сніг перетворився на дощ. У мене не було ні капюшона, ні парасольки. Коли я дістався до місця звітування, сніг повністю перетворився на дощ.
Сама процедура здавання звіту пройшла безболісно. Звільнившись, по дощу, за якихось 30 хвилин, я дістався ддо роботи. Я хотів умитися, як виявив, що немає води. Я особливо не надав цьому факту особливої уваги, адже мені на вулиці ця вода добряче набридла.
Закінчивши багато своїх справ на роботі, я приділив 2 години часу на соціальні мережі.
Шлях додому був трохи простіший – дорогу трохи розчистили автомобілі. Я йшов дорогою, тому що пішохідні доріжки були зовсім не помітні.
Прийшовши додому, я виявив 2 сюрпризи. У мене не було води і не працював інтернет. Мало не забув, дружина просила по дорозі зайти в магазин і купити 6-літровий бутиль води. У крамниці води не було, її всю розібрали.
Поспілкувавшись із сестрою, я дізнався, що води немає у зв'язку з обірваними електричними проводами, які порвали дерева і гілки, що падали через масу мокрого снігу. Зрозумівши, що все це серйозно, я вирішив добути технічної води. Благо, що на вулиці у вигляді снігу її дуже багато.
Набравши снігу я заповнив ним ванну. Далі а допомогою фену, електричного струму та терпіння я зміг перетворити цю груду снігу на технічну воду. Сину сподобався цей процес і він активно допомагав.
Все чудово, але поки я пишу цю статтю, інтернету так і немає. У технічній підтримці мені обіцяли, що після 20:00 прийде майстер. Зараз 21:02 а майстра так і немає. Син шокований, він не може зрозуміти, чому тато приділяє йому так багато уваги.
О 21:34 мені передзвонив представник постачальника мого інтернету, він вибачився, що майстер не встигає сьогодні прийти до мене.