П'ять років в селі ч.3
Добрий день друзі!
Сьогодні продовжимо розповідь про життя у селі.
Ціле літо ремонтували хату і порали у городі. В осені зібрали врожай закрили хату і поїхали до дому.Що казати, перший рік видався важким, тому що треба було все налагодити, й звикнути до нових умов життя.
Весною, ми повернулися і привезли з собою багато саджанеців , розсаду, і шість банок самогону, які моя мама зробила сама.
Ви ж знаєте, що горілка, це рідка валюта і за неї можна купити все, що треба.А також розрахуватися за роботу. Всю весну займалися господарством, їздили на ринок скуплятися. Домовилися брати молоко, картоплю та овочі свої.І от там я зрозумів, що люди живуть життям відокремленим від усякого уряду.
Відпочивати ходили на озеро, знайшли де можна купувати рибу, так що ми відчували ні в чому потреби.
Свою безпеку ми забезпечили наявністю у дворі собаки. Люди до нас ходили, й ми не почували себе чужими.
Весь час був повний двір дітей, ходили у гості ми до них, а вони до нас.Все це було добре, але це тому, що мама робила і в неї була зарплатня, а якщо жити там весь час, то це дуже важко.Ніяких умов для проживання,там не створено. Живуть дуже бідно,багато старих і одиноких,медицини немає, вода у колодязі, міліції теж немає. Ось, як жили при колгоспі, колгоспа вже немає, а життя таке саме. Спокійно вийди на поле, набери собі всього, що там росте.Там садок, такий великий, але яблука не щепленні, заходь і бери.Такої зацікавленості щось поміняти, немає
Цього разу ми зібрали врожай, купили мед, загрузилися в машину і поїхали до дому.Скоро нам подзвонили, що нашу хату обікрали, й це не дивно, сусідка пустила чутку, що ми дуже багаті. Ми подумали, що хата дуже далеко, наглядати за нею неможливо, і вирішили виїхати,й знайти хату десь ближче до Києва. Коли наши шановні сусиди почули що ми виїзжаємо, почали плакати,де хто петав,чому? Казали ви все одно повернетесь.
От так ми прожили у селі п'ять років. А згадки на все життя.
Посилання читайте тут:http://ngonetwork.org.ua/susidska-varta/
