Це стосується і війни, яка відбувається зараз між Росією і Україною. Тому що для Росії як держави програти війну Україні звичайно буде ганебним, але без Криму і Донбасу буде значно менше підстав для санкцій. Тобто я сподіваюсь, що все ж таки усі активи поточної верхівки можуть так чи інакше бути заарештованими і поверненими державі Росії після зміни верхівки (бо ж усі ці гроші вкрадені у суспільства). Але санкції будуть зняті і без цього, бо російський ринок досить цікавий для закордону, щоб продавити таке рішення, якщо наслідки міжнародних російських злочинів буде усунено.
Програти протистояння Заходу було б програшним для держави і історії, але могло б бути дуже виграшним ділом для суспільства — ми бачимо як це можна робити у законний спосіб — збирати докази, подавати в міжнародні суди, і повертати гроші державі, колись вкрадені держслужбовцями. Ця процедура має стати на поток. Я знаю, що поки що повернені тільки ті гроші, що були в українських банках, а за кордоном все ще тривають судові процеси. Але так має бути, а не розвісити злочинців на деревах і пограбувати грабіжників.
Те саме можна сказати і про Холодну війну. Наше суспільство особливо (українське) виграло від цього програшу, адже 300 років окупації нарешті закінчилися створенням національної держави. І хоча бракує державного мислення і державного досвіду, але процес іде і навіть усі ці санкції проти Росії є громадним здобутком України як держави на міжнародній арені, не зважаючи на те, що вона така молода. Бо безпрецедентний вчинок. Так... була історія з нападом Іраку на Кувейт, але ж вага Росії все ж дуже відрізняється від ваги Іраку. Була історія з Радянським союзом, але порівняти неможливо кількість поневолених СРСР народів і маленький Крим та деякі частини Луганської і Донецької областей.
І тут я хочу підкреслити важливість вміння програвати і вміння вигравати.
Коли я була маленька, то дуже часто грала в карти (дурня) і в шахи зі своїм дідусем. Програти йому було дійсно ганебно, бо він відразу починяв насміхатися, обзиватися і всіляко підкреслювати свій виграш і мою нездатність його обіграти (я не робила навпаки, коли вигравала я, бо мені це здавалося некрасивим і неможливим — насміхатися над дідусем).
Але цей приклад я запам'ятала на все життя. Те, як не треба поводитися, коли виграєш. Тобто усі ці “можемо повторити” на день перемоги, що несуться з Росії — це ганьба. Розумні люди так не поводяться після своєї перемоги. Я вважаю, що єдине, що може пояснювати таке поводження — це той факт, що перемога у Другій світовій — це остання перемога Росії і тому вони постійно намагаються тримати її у полі зору. Але ж навіть це вже б могло і змусити бути більш стриманими.
Це зосередження не на факті того, виграв ти чи програв у останній бійці, а на тому, які висновки можна зробити, що стало результатом програшу чи виграшу і визначення позитивних моментів.
Чудовим прикладом є програш у Холодній війні. Туалетний папір!!! з'явився там, де він має бути, лише після 90-го року. Пральні машини, автомобілі, інтернет. Так, інтернет майже для усіх пересічних громадян світу з'явився пізніше, але ж обмін технологіями і єдиний простір для них (що включив в себе Україну) з'явився дякуючи програшу в Холодній війні. Тож — це була велика перемога суспільства над державою, що програла.
І такі війни мають бути програні.
