Цього понеділка зі мною сталася міні-пригода. Позитивна чи негативна? Побачимо:)
Нещодавно моя подруга Евеліна (сподіваємося, скоро вона поповнить ряди Hive) запросила мене на масаж у кабінет однієї фірми, де мені загалом сподобалось і я пішла туди вдруге. Район не мій, потрібно доїжджати маршруткою. Так ось, на зупинці я побачила котика-підлітка. Він бігав за людьми, нявкав і тулився до ніг. Оскільки я трохи "в темі", то зрозуміла, що так поводяться лише загублені чи викинуті домашні коти. Дворові тримаються від людей подалі і взагалі тусуються у дворах, біля підвалів або біля магазинів. Звісно є й винятки, наприклад в FB писали про кицю, яка роками живе на зупинці, хоч має дім, де й ночує, але їй просто подобається такий стиль життя. Але тут інакша ситуація. Малюк одразу почав до мене ластитись, лізти на коліна, заглядати в очі. Біг і за іншими людьми, які на нього не реагували, тому що в нас люди черстві або просто зазомбовані (де в нас? В Україні точно). Такий тут довго не протягне... Є шанс, що піде вглиб району. Але швидше за все полізе на проїзну частину, де кілька смуг активного руху транспорту.
На масажі я думала лише про кошака. Якщо він ще буде там, я мушу його взяти.
Підходжу до зупинки - є. Ну що ж... Я одразу придумала відвезти малого на перетримку до свого квартиранта (зараз я живу в селі зі своїми трьома котами, а квартиру у Львові здаю), він нормально ставиться до тварин. Але для цього слід було перейти дорогу на світлофорі і сісти у маршрутку. Або був варіант таксі, але ж у мене навіть не було переноски... Купила сумку в АТБ, але вона погано закривалась.
З горем пополам на руках перенесла кошеня і ми застрибнули у маршрутку. Пощастило, адже у нас карантин і в маршрутки беруть лише сидячих пасажирів, часто транспорт не зупиняється.
Ми майже доїхали на район, малюк трохи плакав, аж доки його не закачало... Останні дві зупинки йшли пішки. Власне, кіт не хотів сидіти на руках, а йшов за мною своїми маленькими кроками, як песик...
Весь цей час у мене трусилися руки і ноги... По-перше боялася, щоб малий кудись не втік (бо який тоді сенс порятунку?) По друге, я зовсім не знаю, що робити з цим чудом далі. У мене заледве вистачає фінансів, щоб прогодувати себе і своїх трьох котів... Мої батьки проти того, щоб я підбирала бездомних, бо я дуже звикаю до котів і потім лишаю собі... Але тут іншого виходу просто не було. Колишньо-домашні тварини зовсім не розуміють небезпек вулиці і найчастіше або потрапляють під машину або хворіють.
Наразі котик Шпротик (хлопець приблизно 6 місяців) у теплі і ситості. Коли ми зайшли у мою квартиру, він одразу знайшов ліжко і заснув! На щастя, в мого квартиранта залишився корм і наповнювач від минулого кошеняти, яке він кілька днів тримав, помагаючи місцевій волонтерці.
Отож, поки що спокій:) Є лише один нюанс: вкінці листопада я маю переселятися до Львова з моєю бандою, квартирант переїде на нову квартиру, а Шпротику дуже потрібен дім! Чи є шанс у кота-підлітка зі звичайною зовнішністю, навіть якщо він вихований, ніжний, здоровий і симпатичний?
Є. І от тепер мені час придумати хороший текст, розмістити у купі груп FB, на олх і чекати, чекати, чекати.
Тримайте за нас кулачки!
На даний час я також допомагаю рекламувати бездомних котиків моїм друзям-волонтерам.
Якщо ви хочете допомогти нам фінансово, то моя карта 5168 7573 2409 6611 (Москва-Печарська О.В.), бажано з позначкою "На котів". Скріни з допомогою і звіт про використання я напишу у коментарях. Або ще простіше: тисніть upvote ;)
З одного боку мені страшно, а з іншого я відчуваю інтуїтивно, що все йде як треба і Всесвіт допоможе це розрулити!!!
