А у вас буває відчуття дому у різних точках планети?
Влітку мій дім там, де мій намет. Завжди дивуюсь, наскільки швидко людина звикає до нових умов. Коли після прогулянки на відпочинку кажеш: йдемо додому. А живеш там всього 3-4 дні...
Одна із моїх духовних домівок — це база Кавабанґа у с. Мита на Сколівщині.
Якщо влітку я витягую друзів у мандри, то тепер вийшло все навпаки. Зимою я впадаю у сплячку. Але все ж таки вийшла зі зони комфорту і приєдналась до банди; у трошки втомленому стані під'їхала до нашого друга Богдана на базу. Ми провели чудові дні у Карпатах!
Навколо стояв сильний туман (це явище у мене більше асоціюється з осінню), тому з фотографуванням пейзажів не склалось. Ви можете ввімкнути фантазію і намалювати гори, яких не видно.
Зате туман вкупі з легким морозом та вітром начарували неймовірний, крутий, фантастичний іній на деревах, траві, будівлях... Я дуже старалася знайти золоту середину між спогляданням і фотографуванням.
В перший день відвідали водоспад Кам'янку і Мертве озеро.
Ліс немов заснув у цьому густому тумані... Земля вкрита каменями найрізноманітніших форм та розмірів... І водночас було доволі тепло. Я завжди думала, що у Карпатах холодніше, ніж на рівнині.
Більше про похід у Царство каменів читайте тут:
@lilideleopolis/stone-s-kingdom-kam-yane-carstvo
На наступний день хотілося підкорити вершину. Але на росохацькі полонини не пішли, Богдан каже, що зараз там стріляють вовків. Перевіряти достовірність цих слів нам не сильно хотілось. Тому вирушили у короткий похід на гору Звенів.
Це гірськолижний курорт, але зараз він не працює, бо нема снігу. Підйомники завмерли. Дерева і трави в інеї. Закинутий будиночок на горі навіює на меланхолійні роздуми.
А ще на вершині завжди вітряно, за хвилину пальці замерзають, але ж так хочеться зафіксувати ці химерні візерунки...
Чай з термоса - це порятунок. І навіть та хатка без вікон дає певне відчуття захисту, бо тут менший вітер. І навіть вона - це наш "дім" на якихось 10 хвилин.
Згодом ми трохи гуляли по хребту, де співіснують старі ялиці і буки. Здається, що тут зупинився час і вся цивілізація не має ніякого значення. Ковід, локдуан, дикі львівські затори, мітинги підприємців, і знову ковід... А тут — іній на жовтих листках, на хвої, на стовбурах, гілках, суцвіттях, траві...
Тут природа живе своїм одвічним життям, в якому і людині є місце, якщо не порушувати її спокою.
Вниз ми пішли по бездоріжжю, вийшовши на широку поляну над селом. Ви знаєте, які красиві ці гірські села?
Мандруючи хребтом ми з другом згадували вірш нашої знайомої поетеси Юлії Баїр... Вона чудово пише, розкішно фотографує... Коли в мене з'явиться натхнення, я приведу її у Hive. А сьогодні у своїй рубриці #fridaypoem ділюся з вами зимовим настроєм її поезії. Бо за вікном у мене далі невідома пора року:) А у вас?
білий боже моєї зими
білий боже
припини цю красу припини
бо не гоже
розтинати це серце живе
срібним лезом
і пускати - нехай-бо пливе
без адреси
серед міста закуте в кришталь
ніби в панцир
поки скрапує тиха печаль
з теплих пальців
і хоч ніч не здається - кує
дням шоломи
хай мечами їх світло твоє
переломить
(Юлія Баїр)
Світла вам! І щедрих дарунків на свято Миколая!