Привіт. Повітряна тривога стала для всіх українців невід’ємною (хоч і не приємною) часткою сьогодення. І правду говорять, що людина до всього звикає, навіть до найгіршого. Я повторюся, сказавши, що живу у відносно спокійному регіоні, принаймні без активних бойових дій. Тому розповім про себе і свою реакцію на повітряні тривоги, виходячи з цього.
Перший тиждень війни.
Напередодні 24 лютого, та й вже після, по всіх каналах зв’язку ширилася інструкція про правильний збір тривожної сумки та про роботу сирен. Тому почерпнути інформацію було де. В перший день війни мною була складена валіза з документами та речами (все за рекомендаціями!). Про мобільний додаток “Тривога” я ще не знала. Перша сирена: я її не чую. Телефонує подруга і в паніці “наказує” бігти швидко в укриття. Я перекриваю газ, вимикаю світло на щитку, випускаю пса з вольєру, беру торбу (вона важка) і ми з дитиною поспіхом біжимо до бомбосховища, по дорозі обдзвонюючи всіх сусідів та знайомих. Після відбою дитина йде в холодну хату, а я ще пів ночі намагаюся зловити свою собаку. Ось за таким сценарієм проходили мої перші повітряні тривоги.
Другий тиждень війни.
Тривожна валіза вже перекладена (в сотий раз). Сирену я вже чую, але подруга продовжує все одно телефонувати і сповіщати. На її нічні дзвінки вже виробився тривожний рефлекс. Ми з дитиною не йдемо до бомбосховища, але одягаємось і виносимо речі до коридору. Причому одягаємо і верхній одяг. Дочка залишається в будинку, а я йду на подвір’я подивитися, чи нічого над нами не літає. Пса не випускаю, що йому не подобається і він оскаженіло виє, наводячи страх на всю вулицю. Якщо тривога вночі, то після відбою лягаємо спати не роздягаючись.
Третій тиждень війни.
Вдень при повітряній тривозі я не йду слідкувати за небом. Продовжую займатися своїми справами, але тривожну валізу виношу до коридору, щоб була під рукою. Якщо ж сирено вночі, то відчиняю вікно і слухаю, чи ніде нічого не литить.
Четвертий тиждень війни по цей час.
Сирена. Я саме йду по справах. Оглядаюся навколо – люди продовжують щось робити, ніхто нікуди не поспішає. Я забрала посилку на Новій пошті, сходила в податкову інспекцію, попила кави, здійснила необхідні покупки. За цей час Повітряна тривога лунала тричі.
Але вночі все одно страшно. Якщо довго мовчить сирена, я все одно прокидаюся. Щей, мабуть, відремонтували сирену не далеко від мене, чи добавили їй гучності, бо від її звуку аж підкидає на ліжку, і звичайно, сну немає до відбою. Коли ж їздила до батьків, то там взагалі оповіщення відсутнє, а мобільний додаток “Тривога” працював погано, в зв’язку із перебоями в інтернеті. Тому склалося відчуття, що я в іншій країні, де тихо і спокійно.
Нас просять не нехтувати сиренами і йти у сховища, але за більш ніж 50 днів війни ми просто звикли до постійних повітряних тривог, тому нехтуємо правилами безпеки. Звичайно, це не правильно і я це усвідомлюю. Просто дім – це безпека і здається, що під власним дахом найкращий захист.
Hi there. Air alarm has become an integral (though not pleasant) part of all Ukrainians today. And the truth is that people get used to everything, even the worst. I will repeat, saying that I live in a relatively quiet region, at least without active hostilities. Therefore I will tell about myself and the reaction to air alarms, proceeding from it.
The first week of the war.
On the eve of February 24, and even after, instructions on the correct collection of the alarm bag and the operation of the sirens were spread on all communication channels. Therefore, there was nowhere to get information. On the first day of the war, I made a suitcase with documents and things (all according to the recommendations!). I didn't know about the Anxiety mobile app yet. The first siren: I can't hear it. A friend calls and in a panic "orders" to run quickly to the shelter. I turn off the gas, turn off the light on the shield, release the dog from the enclosure, take the bag (it is heavy) and my child and I hurried to the bomb shelter, calling all the neighbors and acquaintances on the way. After the hang-up, the child goes to a cold house, and I try to catch my dog in the middle of the night. This is the scenario of my first aerial anxieties.
The second week of the war.
The alarm suitcase has already been translated (for the hundredth time). I can already hear the siren, but my friend still keeps calling and notifying. An alarming reflex has already developed on her night calls. My child and I do not go to the bomb shelter, but we get dressed and take things to the corridor. And we wear outerwear. My daughter stays in the house, and I go to the yard to see if anything is flying over us. I don't let go of the dog that he doesn't like and he howls furiously, causing fear all over the street.If the alarm is at night, then after the hang-up we go to bed without undressing.
The third week of the war.
During the day, when the air alarm, I do not go to watch the sky. I continue to do my business, but I take the anxious suitcase to the corridor so that it is at hand. If the siren is at night, I open the window and listen to see if anything is flying.
The fourth week of the war at this time.
Siren. I'm just going on business. I look around - people continue to do something, no one is in a hurry. I picked up the parcel at the New Post Office, went to the tax office, drank coffee, made the necessary purchases. During this time, the Air Alarm sounded three times.
But at night it's still scary. If the siren is silent for a long time, I still wake up. Shchey probably repaired the siren not far from me, or added volume to it, because its sound throws it on the bed, and of course, there is no sleep until the end. When I went to my parents, there was no notification at all, and the mobile application "Alarm" worked poorly due to Internet interruptions. So I got the feeling that I was in another country, where it was quiet and peaceful.
We are asked not to neglect sirens and go to shelters, but for more than 50 days of war we have simply become accustomed to constant air alarms, so we ignore safety rules. Of course, this is not right and I am aware of it. Just a home is security and it seems that the best protection under your own roof.
