Коли Україна за право життя
З катами боролась, жила і вмирала,
І ждала, хотіла лише співчуття,
Європа мовчала…
Коли Україна життя прокляла
І ціла могилою стала,
Як сльози котились і в демона зла,
Європа мовчала…
Вітаю всіх у спільноті. Саме такі слова цілий день «крутяться» у моїй голові. Це рядки з вірша Олександра Олеся, написаного 1931 року. Майже сто років минуло з того часу, як ці абсолютно правдиві, болючі слова лягли на папері. Століття минуло, а Україна знову захлинається у крові, стоячи в нерівній боротьбі з осатанілим, величезним ворогом. Єдине, що змінилося – це здатність Європи та світу співчувати нам.
Знаю, що такі мої роздуми декому здадуться несправедливими чи навіть безпідставними. Та я залишуся при своїй думці, яку остаточно сформував один, здавалося б незначний, але дуже символічний факт. У Нідерландах, у місті Роттердам є велика алея з прапорами країн світу. На початку повномасштабної війни росії проти України, ганчірку кацапів зняли. Це напряму вказувало, що цивілізований світ не потерпить поряд з собою таку ганебну наволоч, як росія, яка перекреслює всі людські і демократичні цінності, сформовані роками. Що ж зараз? А зараз, коли 2 роки наша багатостраждальна країна бореться за власну свободу, коли щодня гинуть під російськими ракетами мирні люди, коли руйнується енергетична система, заклади освіти від кацапських обстрілів, в Ротердамі підіймають прапор цієї недокраїни, яку Нідерланди ж одні з перших назвали «терористичною державою». Як це можна зрозуміти? Як на мене все зрозуміло. Запалу Європи вистачило трішки менше, ніж на 2 роки.
Всі, хто «бив себе копитом в груди», багатоголосо розспівуючи про захист і непорушність кордонів України, виявилися брехунами і боягузами. Тоді, коли Україна, третя в світі держава за ядерним потенціалом, відмовлялася від цієї страшної зброї, обіцяли всі, що стануть стіною, у випадку збройної агресії проти нас. Як виявилося – всі домовленості, документи та меморандуми нічого не варті. Це порожні слова, які не варті навіть паперу, на якому надруковані.
Дай, Боже, сили та терпіння нашому героїчному народові. Нехай справедливість нарешті запанує.
Смерть катам. Вічна ганьба боягузам.
When Ukraine fought for the right to life
Fought against the executioners, lived and died,
And waited for sympathy,
Europe was silent...
When Ukraine cursed life
And the whole became a grave,
Tears rolled down the face of the evil demon,
Europe was silent...
I welcome everyone to the community. These are the words that have been running through my head all day. These are lines from a poem by Oleksandr Oles written in 1931. Almost a hundred years have passed since these absolutely true, painful words were put down on paper. A century has passed, and Ukraine is once again drowning in blood, standing in an unequal struggle with a demonised, huge enemy. The only thing that has changed is the ability of Europe and the world to sympathise with us.
I know that my thoughts may seem unfair or even groundless to some. But I will stand by my opinion, which was finally shaped by one seemingly insignificant but very symbolic fact. In the Netherlands, in the city of Rotterdam, there is a large alley with flags of countries around the world. At the beginning of Russia's full-scale war against Ukraine, the Katsap flag was removed. This was a direct indication that the civilised world would not tolerate such a shameful scum as Russia, which crosses out all human and democratic values that have been formed over the years. And now, when our long-suffering country has been fighting for its freedom for two years, when civilians are dying every day under Russian missiles, when the energy system and educational institutions are being destroyed by Katsap shelling, the flag of this subcountry, which the Netherlands was one of the first to call a "terrorist state", is being raised in Rotterdam. How can this be understood?I think everything is clear. Europe's enthusiasm lasted a little less than 2 years.
All those who "beat their hoofs to their chests", singing loudly about the defence and inviolability of Ukraine's borders, turned out to be liars and cowards. When Ukraine, the world's third largest nuclear power, was giving up this terrible weapon, everyone promised to stand as a wall in the event of armed aggression against us. As it turned out, all the agreements, documents and memoranda are worthless. These are empty words that are not even worth the paper they are printed on.
May God give our heroic people strength and patience. May justice finally prevail.
