I don’t know about anyone, but disgusting behavior irritates me beyond belief.
Well, you live in a European city, strive for the cultural heights of the Renaissance, visit theaters, listen to classical music.
But you take one and a half steps from the center and are faced with unforgettable echoes of the communist past and the shameless present.
Like ghosts, nightmares begin to haunt you, clinging to the most painful points of your wounded soul.
And you just start photographing these horrors and nightmares.
And then you ask the question: why?
Answer: I don’t know myself.
Maybe someone has an answer to these eternal questions about the compatibility of disgusting and decency?
And I think I found the answer in the front garden of the neighboring courtyard.
Maybe things aren't so bad for us yet?
Жахи у великому місті.
Не знаю, як кого, мене особисто свинство дратує неймовірно.
Ну, живеш ти в європейському місті, прагнеш культурних висот епохи відродження, відвідуєш театри, слухаєш класичну музику.
Але робиш півтора кроки від центру і стикаєшся з незабутніми відлуннями комуністичного минулого та безпардонного сьогодення.
Як примари, тебе починають переслідувати кошмари, чіпляючи за найболючіші точки пораненої душі.
І ти починаєш просто фотографувати ці жахи та кошмари.
А потім запитуєш: а навіщо?
Відповідь: сам не знаю.
Чи може у когось є відповідь на ці вічні питання про сумісність свинства та порядністі?
А я, здається, знайшов відповідь у палісаднику сусіднього дворика.
Може, поки що не все так погано у нас?
