В кожнім місті та країні
Живуть люди особливі.
Уваги на них не звертаєш,
Повз проходиш, оминаєш.
Поглянь навколо, там людина
Живе з незрячими очима.
Йде потроху, не чіпляє,
Бар’єри різні оминає.
В руках тростина, тук-тук-тук,
Для нього це є ліпший друг.
Вухо звуки відчуває,
Йти вперед допомагає.
Є інваліди на візках,
Вони не плачуть «Ох!» та «Ах!».
Живуть, кохають і мандрують,
Друзів та життя цінують.
Сміятись вміють і радіти,
Веселитись, просто жити.
Серце своє відкривають,
Дружити з усіма бажають.
Ось людина даунятко,
Воно «сонячне малятко».
Думки, серце та душа,
Відкриті завжди для тепла.
Любить сонце, вітер, зорі,
Дощ весняний, хвилі в морі.
Щира, чиста ця людина,
Прийми до себе їх країна.
Не виглядаєм ми, як всі,
Але живемо на Землі.
Як усіх ви нас сприймайте,
Ми особливі — пам’ятайте.
Не хочем, щоб ви нас жаліли,
Лице при зустрічі кривили.
Ми не каліки, інваліди,
Людські відходи або гниди.
Не особливі в нас потреби,
Сум та сльози нам не треба.
Ми жити хочемо, як всі,
Щоб нас сприймали у душі.
Дружили, гралися та пили,
В театр, кіно разом ходили.
В клуб нічний або кафе,
Ось що нам потрібно. Все!
👨🦯👩🦽👩🦯👨🦽