Живи далі
Пару днів потому я була в компанії студентів та викладачів Карлового університету.
Це було цікаво і невимушено.
Я б застосовула слово "невимушено" до багатьох сфер життя у Європі.
Вони з першого дня підтримують Україну в її боротьбі, допомогають і створюють різні ініціативи.
Так чи інакше, де б я не була, мої думки завжди про Дім. І звісно, ця тема виникає в розмові.
В один момент мені запропонували. Живи далі, ти в безпеці.
Це одночасно так і не так.
Були часи, коли я схилялась до цієї думки. Я не буду прикрашати.
Але через біль, сльози і розпач відбуваються трансформації свідомості.
Я живу, іноді навіть радію і не забуваю звичку шукати радість. Навіть в тому, що двоє з трьох синів не переросли осіннє взуття я бачу привід для щастя.
Але я буду говорити про війну, доки у серці Європи є захоронення майже 500 закатованих людей, серед яких діти, жінки.
Доки в трьохста метрах від Південноукраїнської атомної електростанції падає російська ракета.
Доки країна терорист пихато і зухвало руйнує критичну інфраструктуру в Харкові, Кривому Розі.
Доки на очах всього світу знищили ціле міто - Маріуполь. Біля ста тисяч загиблих. Якщо порівняти силу руйнювань, то це 4 ядерні бомби як мінімум.
Я розумію, що біль і жах втомлює.
Але ми робимо все що можемо і навіть більше, щоб це закінчилося.
І так воно і буде.
Закрити очі і вдавати, що нічого не відбувається не вийде.
A couple of days later I was in the company of students and teachers of Charles University.
It was interesting and casual.
I would apply the word "casual" to many areas of life in Europe.
From the first day, they support Ukraine in its struggle, help and create various initiatives.
One way or another, wherever I am, my thoughts are always about Home. And of course, this topic comes up in conversation.
At one point I was offered. Live on, you're safe.
This is both true and false.
There were times when I was inclined to this opinion. I will not embellish.
But through pain, tears and despair, transformations of consciousness take place.
I live, sometimes even rejoice and do not forget the habit of looking for joy. Even in the fact that two of the three sons have not outgrown autumn shoes, I see a reason for happiness.
But I will talk about the war as long as there is a burial ground for almost 500 tortured people, including children and women, in the heart of Europe.
Until three hundred meters from the South Ukrainian nuclear power plant, a Russian rocket falls.
As long as the terrorist country arrogantly and defiantly destroys critical infrastructure in Kharkiv, Mykolaiv, and Kryvyi Rih.
Until, in front of the eyes of the whole world, they destroyed an entire city - Mariupol. About a hundred thousand dead. If we compare the power of destruction, then these are 4 nuclear bombs, at least.
I understand that pain and horror is tiring.
But we are doing everything we can and even more to make it end.
