Гортати сторінки соцмереж сьогодні - це бачити спогади людей про нормальне життя. Чи життя, розподілене на ДО та ПІСЛЯ.
З останнім ствердженням я більш погоджуюсь. Але мабуть до мене прийшла та заповітна стадія прийняття, коли починаєш жити.
Я жива, я - є. Моє життя безумовно інше. Війна це жахливо. І я буду тією прабабусею, що розповідатиме онукам про це, а вони нікоди не повірять що таке може бути, і таке можуть робити ті, хто вважають себе людьми.
Але попри все я вдячна за цей рік.
Я пам'ятаю ніч з 23го на 24е.
Я довго не могла заснути, дивилася виступ Зеленського. Попри багато розмов про війну, я в неї не вірила.
Але щось здалося мені тривожним тієї ночі. Навіть хотіла піти зняти гроші з карти та заправити авто. О третій годині я заснула щоб прокинутись від вибухів.
Знаєте той час найсолодшого сну, коли навіть вибухи не змусять тебе розплющити очі. Тож, в цей раз вислів став не фігуральним. Подумки я сказала "Почалось", але вмовила себе "дурний спить - дурне сниться".
Але через пару хвилин подзвонили чоловіку.
"Прокидайся, почалася війна".
Щоб усвідомити цей факт, який страшними подіями кожного дня нагадував про себе, мені знадобилося 3 місяці.
Це не вкладалося в моє розуміння всесвіту, життя здавалося нікчемним.
Зараз вже ні.
Так, все це точно не було нашим пунктом на мапі бажань.
Але певна і бачу, що кожен перевершив самого себе за цей рік боротьби. Кожен на своєму фронті, як маленьки деталі пазліку не дали збутися шаленому "Київ за 3 дні".
Шануймо і дякуємо кожного хто боронить Україну і всіх, хто вже не з нами, але залишиться в нашій пам'яті і в історії світу як Герой.
Фото 23 лютого 2022
З 24 го в мене лише румтур до бомбосховища.
