У мене одразу уточнення - на цих фото зображено черешневий цвіт. З черешнями у мене пов’язано дуже багато спогадів, ще з дитинства. Це зараз у нашому саду є лише щеплені черешні, тобто ці дерева не ростуть надто високими. А колись у всіх навколишніх садах росли лише дички, по яких, ми дітлахи, любили лазити. Ягоди на таких черешнях, які виросли з кісточки, були не дуже крупними, але якщо їх вже залишили в саду, то вони точно були солодкими. Особливо круто було, коли у твоєму саду росли чорні черешні. О ми тоді об’їдалися ними, наші руки, губи, а часто і увесь одяг були насиченого вишневого кольору, що надто тішило наших матерів, яким доводилося його прати, а нас відмивати. А ще такі старі дерева мали трухляві гілки і були випадки, коли вони ламалися у нас під ногами. Мабуть лише ангел-охоронець вберіг нас від серйозних травм і добре, що цього не бачили наші батьки, а то вони б точно мали більше сивих волосків.
Іноді нам доводилося «відпрацьовувати» нашу свободу об’їдатися черешнями, нам вручали кошик, відерце чи якусь іншу посудину і доручали нарвати черешень на компот. А який смачний компот виходив із тих дичок, особливо чорних. Одне задоволення було взимку відкрити трилітровий слоїк черешень, набрати собі велике металеве горня консервованих ягід і тільки знай, що випльовувати кісточки у якусь посудину. Інколи цих кісточок було так багато, що ними можна було заряджати якусь гармату замість картечі. Ось такі у мене солодкі черешневі спогади виникають, коли я гуляю під цими квітучими черешнями.