Привіт, друзі. Нарешті знайшов трохи часу, щоб написати допис. Здається, я вже чотири дні нічого не публікував. Востаннє це було в перший день подорожі — ще тоді, коли ми були в Перемишлі. Точніше навіть не в самому Перемишлі, а вже в поїзді, який їхав до Кракова. Саме в поїзді з’явився вільний час, щоб щось написати.
А далі все було настільки насичено, що часу вистачало лише на фотографування і намагання зберегти якомога більше в пам’яті. Це був мій перший виїзд за кордон за багато років, перший відпочинок за кордоном за дуже довгий час і взагалі — перший відпочинок у Європі в житті. Так, Україна — це теж Європа, але маю на увазі іншу європейську країну. У Польщі я раніше був лише по роботі. Як колись казали — «на заробітках». Та й досі так кажуть.
Тому вражень було дуже багато. Хотілося максимально насититися кожною хвилиною, кожною секундою подорожі. За винятком хіба що перельотів — там я більшу частину часу спав 🙂
Зараз я починаю описувати свої враження. Хоча, якщо чесно, днями вперше за кілька днів зайшов подивитися на ціну Hive — і вона впала з уже звичних 10 центів до 8. Це, звісно, трохи демотивує. Але добре, що моя основна мета зараз — не монетизація. Для мене головне — розкласти по поличках пам’яті всі ці враження й історії, поки вони ще свіжі.
Бо блог — це чудовий спосіб зберігати спогади. Пам’ять, на жаль, працює вибірково: з часом деталі стираються, а я дуже не хочу їх втратити.
Є ще один цікавий момент, який ми з дружиною вже помітили. Мозок ніби перемикається між різними «реальностями». Ось ми вдома — вирішуємо побутові справи. Ось ми на кордоні — це вже окремий епізод, про який теж варто було б написати. Ось Перемишль. Ось поїзд до Кракова. Ось прогулянка Краковом — набережна, підйом на гору до королівського замку, лише дві години часу й бажання максимально ними насолодитися.
Потім літак. І вже зовсім інша частина подорожі — Валенсія. Море. Повернення назад. Довга дорога додому. І все це ніби живе окремим життям.
А потім — різкий перехід у звичну реальність: приїжджають майстри ставити двері, діти йдуть до школи, у Маркіяна виступ, у Даринки — свої заняття, у дружини — майстер-клас. Життя знову стає дуже насиченим, і вже майже немає часу просто сісти й «посмакувати» спогади.
Ми вчора намагалися ще раз прожити цю подорож, коли до нас у гості прийшли сестра з чоловіком і мама. Хотілося розповісти, показати фото й відео, пройтися разом свіжими слідами пам’яті. Але вийшло трохи змазано: діти шуміли, постійно вимагали уваги, телевізор не вдалося нормально підключити, фото дивилися то з телефона, то з ноутбука… Загалом, ефект був не той.
І тут я зрозумів, що саме блог допоможе мені це зробити. Я буду частинами викладати фото й розповідати історії — насамперед для себе, щоб зберегти їх у пам’яті. Монетизація, якщо колись і буде, то вже як приємний бонус.
Тож починаємо з маленької мікроісторії.
На фото — вокзал у Кракові, куди ми приїхали, щоб звідти летіти літаком у Валенсію. Він дуже нагадав мені… фільми про Гаррі Поттера. Не сказав би, що це точна копія, але ці арки, годинник — усе виглядало якось магічно й дуже різдвяно.
До речі, Краків значно різдвяніший за Валенсію — і це не дивно. Ніяких пальм, багато ялинок, холодніше. Він більше нагадує Львів, а для нас, українців, холод і зима автоматично створюють більш різдвяний настрій.
Але настрої там зовсім інші — про це я розповім уже в наступних дописах.
Дякую за увагу. Подивіться, будь ласка, на фото. І напишіть у коментарях: чи вам теж ці кадри нагадують фільми про Гаррі Поттера? Буду радий почитати. ☺️
