Привіт, друзі! На першому фото — красивий кущ жасмину. Він цвіте вже доволі довго: вперше зацвів майже місяць тому і досі квітує та пахне. Цей жасмин, до речі, не росте в мене вдома, а навпроти — біля будинку сусіда. Точніше, навіть не мого сусіда, а сусіда моїх батьків, які живуть ближче. Мабуть, його хтось там колись посадив. Можливо, сам сусід — навряд чи він виріс самостійно.
Я якраз учора ходив до нього забрати колесо до тачки. Моє старе колесо повністю зігнило — зруйнувався сам диск. Тачка прослужила дуже довго, перевозила масу всього, зокрема величезні каменюки, з яких я мурував фундамент будинку. Це гірський камінь — великі брили. Так, це важко, але красиво й надійно. Дехто робить бетонний фундамент і оздоблює тонкими плитами, але вони мають здатність відпадати з часом, особливо після морозів. А камінь — це надовго. Можливо, й на віки.
Зараз у нас доволі спекотна погода. Хоча на другому фото це не дуже видно — усе навколо зелене. Газон регулярно коситься, тому виглядає як різнотрав’я або навіть альпійський луг. Спеціально нічого не висаджував — росте те, що саме проросло. Наприклад, зараз рясно цвіте біла конюшина.
Я ще її не косив, бо вона низенька, але вчора дружина наступила на бджолу, і та її вкусила. Попросила таки вже косити газон, бо бджоли активно летять на цвіт, збирають нектар, а діти бігають поруч — небезпечно. Тож завтра візьмусь до справи. Чому не сьогодні? Бо сьогодні — свято Івана Купала. У такий день не прийнято працювати. Хоча тепер це вже мало кого дивує, особливо тих, хто йде на звичайну роботу. Але якщо є можливість уникнути праці в цей день — то краще її перенести. Якщо буде трохи вільного часу — краще прогуляємось.
Наше подвір’я зелене навіть у спеку. Але от дорога — в жахливому стані. В хахливому стані не тому, що там є страшні ями - хоча їх там є кілька, а тому що її засипали вапняковим щебенем і спекотну погоду, коли їздять машини, особливо вантажівки з будови чи квадроцикли (на яких часто катаються діти, це тема окремої розмови), — піднімається сильна пилюка. Вапняк дуже легко порошиться під колесами. Наші туї, які я посадив ще п’ять років тому, поки що не можуть стримати той пил. Він летить просто на подвір’я.До речі, навіть на фото (№3), в променях сонця, видно легкий пил.
Було б добре, якби дорогу заасфальтували чи виклали плиткою. Але це великі кошти, і навряд чи найближчим часом хтось за це візьметься (тобто громада, хто ж іще?) — особливо під час війни. Але, чесно кажучи, це ще не найбільша наша проблема...
Гарного вам дня і спокійного неба! (А якщо вже зовсім чесно, то сподіваюся, що сьогодні Москва згорить — це б підняло настрій багатьом.)
