Я вже неодноразово писав про Бердичів – невелике, але надзвичайно цікаве та багате на історію місто. Зокрема, я розповідав про Свято-Миколаївський собор, костел Святої Варвари, єврейський цвинтар і прості вулички цього старого міста.
Сьогодні покажу прості бердичівські будинки, більш-менш старі, наскільки могли зберегтися будинки, що пройшли через жорна війн та революцій. Невеликі будиночки, що потопають у зелені сіл навіюють патріархальний спокій і затишок.
Тим часом у 1793 році, після другого поділу Речі Посполитої, Бердичів увійшов до складу Росії разом із великою частиною всієї Правобережної України. Місто стало впевнено і бурхливо розвиватися, вже в 1846 році воно стало повітовим містом і в ньому проживало понад 41 тисячу людей.
Широко розвивалися ремесла, наприклад, 1860 року налічувалося понад чотири тисячі ремісників. У невеликих будиночках були різні майстерні, де могло працювати до десяти людей.
Цікаво, що у 1846 році у Бердичіві побував Тарас Шевченко, який зробив тут кілька замальовок та записав тексти народних пісень.
