Ми звикли вважати антибіотики чимось на кшталт магічної палички: захворів — випив таблетку, і через пару днів знову готовий підкорювати вершини чи, як мінімум, викладатися на лекціях. Але як хімік, я не можу ігнорувати той факт, що ми опинилися в центрі справжньої війни. І, чесно кажучи, довгий час здавалося, що ми в цій битві повільно, але впевнено здаємо позиції. Багато хто з вас, напевно, чув про «супербактерії» — тих самих «термінаторів» мікросвіту, на яких сучасні ліки діють приблизно так само, як горох на стіну.
Останніми роками ця тема не давала мені спокою. Це не просто сухі формули з підручників, це реальна загроза, яка дихає нам у потилицю. Але сьогодні у мене є новини, які змусили мене, старого скептика, щиро посміхнутися. Вчені з Scripps Research нещодавно опублікували результати, які виглядають як справжній тактичний маневр у цьому нескінченному протистоянні.
Precise and efficient eradication of resistant bacteria through β-lactamase-triggered activation and accumulation of photosensitizer BIN-3I. (A) Chemical structure and β-lactamase-mediated hydrolysis of BIN-3I. (B) Selective accumulation of BIN-3I in β-lactamase-positive methicillin-resistant Staphylococcus aureus (MRSA) upon enzymatic activation. (C) Counterselection against resistant bacteria BIN-3I-mediated eradication of MRSA in co-culture with methicillin-susceptible S. aureus (MSSA).
Суть ось у чому: замість того, щоб намагатися створити черговий «супер-антибіотик», який бактерії з’їдять на сніданок вже через рік, дослідники вирішили вдарити по їхній «ахіллесовій п’яті». Вони сфокусувалися на ванкоміцин-резистентному ентерококу — штуці, яка в лікарняних умовах є справжнім жахом. Ці бактерії навчилися ігнорувати ванкоміцин, останній рубіж оборони проти найнебезпечніших інфекцій.
Але вчені знайшли фермент, який бактерії використовують для розбудови своєї клітинної стінки — SagA. Це як архітектор, який будує фортецю навколо мікроба. Виявилося, що якщо «вимкнути» цього архітектора, фортеця стає вразливою. Уявіть собі: бактерія стає настільки слабкою, що навіть той самий старий добрий ванкоміцин, який раніше на неї не діяв, раптом знову стає смертельною зброєю. Вони знайшли сполуку під кодовою назвою pghi-4, яка діє як вимикач для цього ферменту. Це не новий антибіотик, це, якщо хочете, «ключ», який відкриває двері, замкнені бактерією зсередини.
Коли я читав про це, в голові одразу виникли паралелі з моєю роботою в лабораторії. Ми часто шукаємо складні реакції, вигадуємо хитромудрі синтези, а геніальність, як виявляється, часто криється у простоті стратегії. Це стратегія ад’ювантів — помічників, які самі по собі не вбивають, але змушують «класику» працювати з новою силою. Це дає нам шанс виграти час. А час у науці — це найдорожча валюта.
Звісно, хтось скаже: «Це лише миші, лише лабораторні досліди». І матиме рацію, бо шлях від пробірки до аптечної полиці — це марафон, а не спринт. Але той факт, що ми навчилися фармакологічно «вимикати» ферменти, які раніше вважалися недосяжними — це великий крок. Це інша філософія боротьби. Ми більше не намагаємося пересилити бактерію в гонці озброєнь, ми вчимося її обхитрити.
Зараз, дивлячись на те, як швидко змінюється світ, я все частіше думаю про те, що такі відкриття повертають нам відчуття контролю. В останні роки ми звикли відчувати себе заручниками обставин — чи то пандемії, чи то воєнних конфліктів. Але такі моменти, коли інтелект людини перемагає еволюційну хитрість мікроба, нагадують, що ми все ще здатні тримати удар.
Чи змінить це наше життя завтра? Навряд чи. Але це фундаментальна зміна в парадигмі медицини. Коли ми перестаємо вважати себе слабшими за невидимого ворога, ми починаємо шукати шляхи до перемоги, навіть там, де двері здавалися зачиненими назавжди. І, знаєте, мені приємно бути сучасником часу, коли наука знову стає схожою на мистецтво стратегії. Чи готові ми до майбутнього, де антибіотики будуть лише частиною комплексного «розумного» підходу до лікування?
